Місця для цвинтаря поки немає. А для крематорія?

На першій же після свята апаратній нараді міський голова Андрій Райкович поставив перед спеціалістами управління земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища окреме завдання: Кропивницький потребує земельної ділянки для нового міського цвинтаря.

– Місту необхідне ще одне кладовище. Ті що є, переповнені, – наголосив міський голова. – Не можна допустити, щоб місцями на цвинтарях торгували! Це просто неприпустимо. Люди мають отримувати таку послугу законно і без нервових потрясінь. Тому територію для нового цвинтаря необхідно визначити і відповідним чином її організувати.

А як щодо будівництва крематорію? У великих містах вони давно діють. У столиці, кажуть, навіть існує чимала черга – треба чекати кілька днів. Але коштує такий ритуал набагато дешевше, ніж традиційне захоронення. Торік називали цифру близько чотирьох тисяч гривень. Потім урну із прахом можна підхоронити у могилу до похованого раніше родича.

«О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло…»,  краще про тіло після смерті, ніж Леся Українка, ніхто не сказав у всій українській, а може, і світовій літературі.

І все ж у наших людей існує певна психологічна засторога до такого типу захоронення. Звична для багатьох традиція поховання померлих у землю тісно пов’язана із запровадженням на території України християнства, оскільки до цього у наших предків найпоширенішим був саме спосіб трупоспалення, себто кремація. Але в українському суспільстві нині не існує традиції, сильнішої за християнську.

Враховуючи давню традицію, християнська церква радить поховання на цвинтарі або у святому місці, адже це є відповідною формою вираження віри і надії у воскресіння тіла. Церква у той же час не забороняє кремації у випадках, коли через економічні, соціальні або гуманітарні причини необхідно її здійснити, адже вона не зачіпає душі і не суперечить доктрині про воскресіння тіла. У таких випадках церква супроводжує померлого у кремації через молитву та відповідні богослужіння. Але священики застерігають: щоб уникнути будь-якої двозначності пантеїстичного, натуралістичного чи нігілістичного характеру, не дозволено розсівати попіл кремованих у повітрі, на землі чи у воді, або будь-яким іншим способом, а ні перетворювати кремованих на сувеніри, біжутерію чи інші предмети.

Таким чином, після спалення прах померлого повинен бути захороненим на цвинтарі, у храмі або в тому місці, яке визначить відповідна церковна влада. 

Психологи ж наголошують, що у разі навіть часткового переходу до кремації покійників важливо не загубити ритуальний складник, який допомагає родичам померлого легше пережити втрату. Найгірший із можливих сценаріїв – це перетворення кремації на певний конвеєр, у якому ніхто вже не згадає ні про мертвих, ні про живих.

Не так давно заговорили про новітніщий аналог поховання – біопоховання в землю, коли тіло померлої людини вміщується у спеціальну капсулу, з якої згодом виростає дерево. Цю ідею у вигляді законопроєкту ініціювали народні депутати на чолі з Володимиром Гройсманом. Але широкого розголосу вона не набула.

Жодних законних обмежень щодо будівництва крематорію у містах, населення яких менше мільйона, немає. Тобто, питання будувати чи не будувати крематорій вирішує місто самостійно. Скільки ж це може коштувати? У сусідніх Черкасах, де це питання публічно широко обговорювалось, минулого року називали суму – близько 10 мільйонів гривень. Однак вона може збільшитись, особливо через необхідність проведення інженерних мереж.

Навіть збільшена, вона посильна для міського бюджету. І все ж, це питання варто проаналізувати детальніше і обговорити публічно.


Надрукувати   E-mail