На першій же після свята апаратній нараді міський голова Андрій Райкович поставив перед спеціалістами управління земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища окреме завдання: Кропивницький потребує земельної ділянки для нового міського цвинтаря.
– Місту необхідне ще одне кладовище. Ті що є, переповнені, – наголосив міський голова. – Не можна допустити, щоб місцями на цвинтарях торгували! Це просто неприпустимо. Люди мають отримувати таку послугу законно і без нервових потрясінь. Тому територію для нового цвинтаря необхідно визначити і відповідним чином її організувати.
А як щодо будівництва крематорію? У великих містах вони давно діють. У столиці, кажуть, навіть існує чимала черга – треба чекати кілька днів. Але коштує такий ритуал набагато дешевше, ніж традиційне захоронення. Торік називали цифру близько чотирьох тисяч гривень. Потім урну із прахом можна підхоронити у могилу до похованого раніше родича.
«О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло…», – краще про тіло після смерті, ніж Леся Українка, ніхто не сказав у всій українській, а може, і світовій літературі.
І все ж у наших людей існує певна психологічна засторога до такого типу захоронення. Звична для багатьох традиція поховання померлих у землю тісно пов’язана із запровадженням на території України християнства, оскільки до цього у наших предків найпоширенішим був саме спосіб трупоспалення, себто кремація. Але в українському суспільстві нині не існує традиції, сильнішої за християнську.
Враховуючи давню традицію, християнська церква радить поховання на цвинтарі або у святому місці, адже це є відповідною формою вираження віри і надії у воскресіння тіла. Церква у той же час не забороняє кремації у випадках, коли через економічні, соціальні або гуманітарні причини необхідно її здійснити, адже вона не зачіпає душі і не суперечить доктрині про воскресіння тіла. У таких випадках церква супроводжує померлого у кремації через молитву та відповідні богослужіння. Але священики застерігають: щоб уникнути будь-якої двозначності пантеїстичного, натуралістичного чи нігілістичного характеру, не дозволено розсівати попіл кремованих у повітрі, на землі чи у воді, або будь-яким іншим способом, а ні перетворювати кремованих на сувеніри, біжутерію чи інші предмети.
Таким чином, після спалення прах померлого повинен бути захороненим на цвинтарі, у храмі або в тому місці, яке визначить відповідна церковна влада.
Психологи ж наголошують, що у разі навіть часткового переходу до кремації покійників важливо не загубити ритуальний складник, який допомагає родичам померлого легше пережити втрату. Найгірший із можливих сценаріїв – це перетворення кремації на певний конвеєр, у якому ніхто вже не згадає ні про мертвих, ні про живих.
Не так давно заговорили про новітніщий аналог поховання – біопоховання в землю, коли тіло померлої людини вміщується у спеціальну капсулу, з якої згодом виростає дерево. Цю ідею у вигляді законопроєкту ініціювали народні депутати на чолі з Володимиром Гройсманом. Але широкого розголосу вона не набула.
Жодних законних обмежень щодо будівництва крематорію у містах, населення яких менше мільйона, немає. Тобто, питання будувати чи не будувати крематорій вирішує місто самостійно. Скільки ж це може коштувати? У сусідніх Черкасах, де це питання публічно широко обговорювалось, минулого року називали суму – близько 10 мільйонів гривень. Однак вона може збільшитись, особливо через необхідність проведення інженерних мереж.
Навіть збільшена, вона посильна для міського бюджету. І все ж, це питання варто проаналізувати детальніше і обговорити публічно.