Ця неймовірна дата стала відома завдяки довгій та кропіткій роботі в архіві. Нам, його нащадкам, пощастило – не зважаючи на імперську московську й совєцьку тоталітарно-геноцидну політики знищення української ідентичності, зокрема й пам’яті про пращурів, наші батьки й діди зберегли її. Саме з родинних переказів відомо про Давида Корнійовича.
Ще зовсім маленький п’ятирічний батько його, Корній, разом з родиною свого батька Петра й діда Максима прийшов у 1801 році в малозаселену на той час степову слободу Бокову. Засноване поселення в 1780 році, назва походить від річки Бокова, притоки Інгульця. Таким чином мої пращури й уникнули закріпачення.
Біля тихоплинної річечки почали обробляти землю й сіяти хліб – колишні землі Вольностей Запорозьких освоювались під пильним наглядом метрополії…
Сердюки були добрими господарями, міцно стали на ноги, що дозволяло їм брати дружин із заможних родів колишніх городових козаків, як Сушки з Верблюжки, Москальці з Варварівки, Шарати з місцевих та інших.
Саме в липневий день в багатодітній родині Корнія Петровича Сердюка й Ксенії Іванівни Сушко 200 років тому народився хлопчик Давид, про що свідчить запис в метричній книзі Свято-Покровської церкви військового поселення Бокова Олександрійського повіту Херсонської губернії. Наступного дня немовля хрестив місцевий священник ієрей от. Василь Качановський, хрещеним став боковський житель Петро Гриша. Закладена церква в далекому 1804 році, а служби почались з 1807-го. Згодом святиню знищили, але не в 1930-х, як більшість, а вже на початку 1980-х...
Усе життя своє Давид Корнійович прожив в одному селі. За тими ж переказами у нього й дружини, Феодосії Петрівни, було 27 дітей – 19 хлопців й 8 дівчат! Обирався старостою села. Пережив голоди в неврожайні роки, епідемії холери (особливо страшна була 1848 року) та інших хвороб.
Помер Давид Корнійович у віці 72 років, сповідав його от. Георгій Досичів. Похований на старому цвинтарі с. Бокова, на сердюківській ділянці, яку придбав сам. Згодом там поховано п’ять поколінь Сердюків – нині це один з небагатьох кутків старого кладовища, який збережений.
Важкою хліборобською справою займаються деякі його нащадки й дотепер.
Владислав Сердюк
На фото: ремісниче училище, знищене про совєтах (фрагмент з випускної світлини мого батька)