«У Кропивницькому на меморіальному комплексі "Фортечні вали" комунальники створили патріотичну інсталяцію із цифр "270", яку виклали декоративним каменем. Інсталяцію виклали на одному зі схилів Фортечних валів. Декоративне каміння пофарбували у кольори українського прапора – синій і жовтий. Обрали саме це число, бо цього року Кропивницькому виповниться 270 років від дня створення. Це має стати і окрасою міста, і нагадуванням для жителів і гостей обласного центру про історичну дату, розповіла головна агрономка комунального підприємства "Благосутрій" Альона Ворона. На іншому пагорбі Фортечних валів оновили ще одну інсталяцію – макет фортеці».
Це повідомлення із сайту міської ради і здивувало, і шокувало. Скільки ж треба покласти життів українців (завітайте на цвинтар будь-якого міста чи села, не кажучи вже про минулі століття!), аби ми нарешті зрозуміли, що зображення фортеці – це символ колонізації наших земель росімперією? Вона задумувалася й будувалася у наших степах насамперед для придушення української вольниці. Саме звідси царські війська пішли руйнувати Запорізькку Січ. Саме тут арештовувалась козацька старшина, яка намагалася дипломатичним шляхом, зі старовинними грамотами на ці землі доводити московитам своє ж право. Ця фортеця жодного разу не захистила місцеве населення ні від чого, навпаки – завжди була осердям здирництва і приниження. До побудови цієї фортеці жодного сантиметра землі у цих краях не належали кацапам, а через сто рооків після її побудови – жодного сантиметра не було, який би не належав їм.
Те саме стосується і дати заснування міста. Адже з’явилося уже безліч публікацій, які переконливо доводять – поселення у цих степах існували задовго до початку будівництва фортеці.
Викладати символ фортеці на наших пагорбах та ще й приліпити зверху тризуб, це те саме, що викласти декоративним каменем рашистку зетку, з якою вони учергове прийшли нас завойовувати і прикрити її нашим гербом.
А як же історія – скажуть багато хто. А що історія? Отаку маємо історію – тяжку, криваву, загарбницьку, колоніальну, де наші діди і пра-пра-пра були розхідним матеріалом, а не господарями, коли їхньою працею хто як хотів, так і розпоряджався. А нинішня війна хіба не для того розпочиналася путіним і росією, щоб повернути нас у те ж стійло? Бо ж наша душа почала потроху розвиднятися, ми почали розуміти – хто ми і де ми.
Почала розвиднятися, та, ясна річ, не у всіх. Імперські стереотипи, які століттями вбивалися в нашу свідомість і у вигляді тієї ж «історічєской» фортеці так швидко не зникають, не змиваються навіть великою кров’ю.
Але ж чому ця жіночка із російською транскрипцією написання власного імені (схоже і з такими ж знаннями історії рідного народу) – Альона Ворона, має вирішувати за всю громаду?
Світлана Орел