У перший день 2024 року свій 95-річний ювілей відзначає поет, гуморист, сатирик, журналіст, член Національної спілки письменників України Петро Спиридонович Сиволап, який народився 1929 року у селі Полонисте, нині Голованівського району Кіровоградської області.
У 1954 році закінчив Львівський національний університет імені І. Франка. Саме у студентські роки почав писати свої гумористичні вірші. Після закінчення вишу працював юристом, але подальше життя пов’язав з літературою та журналістикою.
З 1960 року був власним кореспондентом, завідуючим відділом, відповідальним секретарем редакції «Кіровоградської правди», вів у газеті відомий читачам клуб «Біла ворона».
У літературі Петро Спиридонович заявив про себе в 70-х рр. ХХ ст. Його вірші друкувалися в обласних газетах «Кіровоградська правда», «Молодий комунар», «Народне слово», «Вечірня газета», в журналах «Вежа», «Степ», «Український детектив» та ін.
Наш земляк відомий як автор дотепних гуморесок. З 1972 року був постійним дописувачем гумористичного журналу «Перець», двічі лавреат цього видання. У творчому доробку ‒ гумористичні збірки «Душа і ноги» (1984), «Баранячий фасад» (1989), «Етикетка для колгот» (1994), «Калинова Ятрань» (1995), «Дев’ятий вал» (1997), «Слівце з перцем» (2008), «Голос серця» (2008), «Сміх і Гріх» (2010), «Запах хрону» (2012), «Парнас без прикрас» (2015) та ін.
Петро Сиволап – лауреат літературної премії імені Степана Олійника та премії імені Юрія Яновського. До поезії Петра Спиридоновича зверталися композитори-земляки Олександр Решетов, Петро Лойтра.
У літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого зберігаються збірки письменника, передані колегою по перу, прозаїком, публіцистом, громадським діячем Володимиром Федоровичем Кобзарем. Крім книг, у музейному зібранні – газетні та журнальні публікації, фото нашого краянина.
Свої вітання з ювілеєм колектив музею надсилає пану Петру до Києва, де він проживає тривалий час, проте малу батьківщину не забуває ніколи.
«Тут все моє
Степи безкраї і лани широкі,
Вишневі села, Ятрань у гаях…
На цьому світі житиму, допоки
Вас буду славить в думах і піснях.
Тут все моє: і радощі, і горе,
І материнська щира теплота.
На берегах, неначе осокори,
Стоять мої залишені літа…»
Літературно-меморіальний музей імені І.Карпенка-Карого