Днями виповнилось 70 літ Анатолію Вишневському – режисерові, другу і острову, на якому живуть-поживають спогади про славних наших кінематографістів.
Толя – мій земляк, з Кіровоградщини. Непросте дитинство у дитбудинку. Розраховувати ні на кого було, усе робив сам. І самого себе – теж сам! Прийшов на кіностудію імені Ол.Довженка 50 літ тому, ще юнаком. І прикипів душею навіки. Назавжди, так! Починав з нижніх кінематографічних чинів. А дослужився до другого режисера. Може, хто не знає, що це за звання таке, що за робота? Пояснюю: це начальник режисерського штабу. Поки режисер-постановник думу думає, його начштабу організовує все і вся. Анатолій Володимирович у цих справах – просто тобі геній! Бо ніхто, може, більше від нього не любить кіно і людей кіно.
А працював він з великими, потужними режисерами. Миколою Мащенком, Романом Балаяном, Михайлом Бєліковим… Сам став однією з кінолегенд. Послухайте, скажімо, самого Романа Балаяна – у нього багацько історій про ювіляра Толю. Така, до прикладу. «Коли б я не повертався до Києва, Вишневський якимось чином дізнавався про це. Зупиняється потяг, я з’являюсь у дверях вагона. І Толя, на всю вокзальну площу, своїм добре поставленим голосом, оголошує: «Народний артист України, геніальний режисер, лауреат Державної премії Роман Гургенович Балаян!!!».
Голос в Анатолія і справді поставлений. Ще одна оповідочка від Балаяна. «На зйомках я командую тихо, а Толя вже повторює команди голосно, голосно і артистично. Якось приїхала телевізійна група – зняти репортаж про роботу над фільмом. Так вони вирішили, що це Вишневський – Балаян…».
Справді, він артист – Толя Вишневський. Ще й який! Ось знову історія, оркестрована Балаяном. Знімали вони фільм, в одному з провінційних міст. Вишневський якраз поїхав кудись, у справах фільмових. А з керівництвом міста треба було вирішити якусь проблему, отримати дозвіл на зйомку. Ну, то пішли на нібито безпрограшний варіант – до першого секретаря міськкому рушили Олег Янковський та Олександр Абдулов, які перебували тоді в зеніті слави. І що ж? А нічо’ – їм було відмовлено. Повертається Вишневський, дізнається про ту відмову. Каже: «Що ж, доведеться мені йти». Балаян у відповідь: «Хто ти такий, Толю? Він Янковському відмовив, Абдулову!». Що ж, ударили по руках: якщо Вишневський отримає дозвіл – буде йому ящик коньяку, а ні – то ящик той самий від нього.
Уранці вся група отаборилась біля пам’ятника Лєніну, навпроти міськкому. Вишневський зник у нетрях партійного палацу і довго не з’являвся. І от, нарешті! Виходить, украй поважним кроком, Анатолій Володимирович, а побіля нього дріботить, підтримуючи його за лікоть і зазираючи в очі, господар міста. Дозвіл було отримано, ще й з бонусом. Як і ящик коньяку!
Чому програли знаменитості і виграв Толя? Все дуже просто моделюється. Артисти зайшли до кабінету, повсідалися, яко великі барони, спозираючи на «першого» звисока. Ах, ви так? То я не можу нічого, тут інструкції, те да се… А Толя? Він же тонкий психолог! Зайшов він напевно зі словами «Я бував у багатьох містах світу, але вперше бачу – на кожному кроці! – таке дбайливе хазяйське око! Я просто захоплений вами! Та що там – всі ми захоплені, навіть сам Роман Гургенович Балаян, геній режисури…». І після таких філіпік – прохання про якусь єрундистику – надати вуличку для зйомок. Та, дорога моя людино, будь-ласка, ми для вас шо там захочете!
На острові Вишневського багато подібних історій. Він і сам їх майстерно розказує. Скажімо, така. На зйомках «Овода» Миколи Мащенка. «Зйомка в декорації. У Львові. Я взяв у музеї старовинний посуд, все найкраще. А от щодо яблук на базарі – пожлобився, не найкращі взяли. Зйомка. Заходить Мащенко, із Сергієм Федоровичем Бондарчуком! – тут голос Толі зринає до висот, і вже не опускається нижче. – Озирається – і бачить ті яблука. А-а-а, ти ж знаєш, Микола Павлович страшний у гніві, підходить, бере вазу, музейну, з яблуками і піднімає її над головою: «Це що таке?!». Й от-от гримне ту вазу на підлогу… Я пролетів у повітрі 20 метрів, упав на коліна і вигукнув: «Майстре, великий майстре! Великими є ваші уроки, майстре!! Пощадіть, не карайте так сильно!! Усе виправлено буде!!!». Мащенко поставив вазу і сказав: «Годинна перерва. За твій рахунок, Вишневський!»
– Отак мене вчили великі митці! – завершує свою оповідку Толя Вишневський. Людина, що брала участь в роботі над легендарними фільмами, працювала з легендарними режисерами. І сама стала частиною кінолегенд.
В останні роки Анатолій хворіє і не завжди веселий. Та все ж не втрачає драйву, свого неповторного оптимізму, своєї артистичності.
Дорогий Толю, вітаю! Здоров’я і сил – на многії ще і премногії літа!
Спасибі за все!
Сергій Тримбач, Українська кіноакадемія