Понад пів століття вона віддала хутору Надія. З того дня в середині 60-их, коли вперше переступила поріг родинної оселі Тобілевичів. Вона стала найзнаменитішою невісткою тобілевицького роду, хоча до знайомства зі своїм чоловіком на Донбасі Ігорем Андрійовичем, правнуком Івана Карпенка-Карого, чи й усвідомлювала велич цього роду.
В останній день весни у краєзнавчому музеї обласного центру проводжали на заслужений відпочинок Валентину Тобілевич. На 81-ому році життя. І хоч не дуже коректно прозвучало з уст однієї номенклатурної краєзнавчині про завершення «належності до трудового колективу», бо ж та належність таки не визначається в даному випадку записом у трудовій книжці – але теплих, добрих, вдячних слів та оберемків квітів було стільки, що за ними на журнальному столику ледве можна було завважити саму Валентину Василівну.
Найменше на цьому затишному заході говорилось про книгу «Ікони з хутора Надії», яка щойно побачила світ у Центрально-Українському видавництві, але саме книга дала привід говорити про феноменальну особистість Валентини Тобілевич і як берегині хутора, і як господарниці, що продовжила подвижницьку справу її свекра Андрія Юровича Тобілевича – відродження та впорядкування драматургійної столиці України, і як науковець та літописець, публікуючи в обласній періодиці.протягом десятиліть свої нариси та розвідки. Ті публікації й склали тепер книгу, яка дуже позитивно відрізняється від тих наукових та літературознавчих, нерідко повторюваних з раніших джерел, вирізняється ексклюзивністю та живою фактурою стосовно і хутора, і творчості неперевершеного драматурга. Саме книга відкрила очі багатьом на те, як самовіддано й творчо віддавала берегиня свої найкращі роки-десятиліття для культури, тільки ж культура досі цього ніби й не помічала…
Затамувавши подих, слухали учасники заходу сповідь Валентини Тобілевич про своє життя, сповнене несподіванок і страждань, боротьби і досягнень, втрат і радощів – що обов’язково має стати змістом книги наступної.
Б.Устимів
P.S. На кількох, кропивницькому і всеукраїнському, сайтах уже з’явились повідомлення про захід, проведений краєзнавчим музеєм в останній день весни. Про книгу Валентини Тобілевич пишуть: «Праця стала результатом багаторічних досліджень зібрання старовинних ікон, що зберігаються на хуторі Надія». Автори заміток у своєму пізнанні книги не спромоглися прочитати бодай анотацію чи погортати сторінки видання. Обкладинки для них виявилось достатньо. Охо-хо!..