П’ятнадцятирічна Ярина Закревська, восьмикласниця місцевої школи, була на сьомому небі від щастя, коли влаштувалася на роботу прибиральницею у районний будинок культури. Дівчина сподівалася, що таким чином заробить якусь копійчину собі на одяг, бо сім’я жила бідно. Але перша зарплата стала для дівчини й останньою, бо вона отримала її уже після того, як завідуючий клубом вигнав з роботи.
Того вечора була репетиція духового оркестру у клубі. Ярина у цей час прибирала у залі для глядачів. Незважаючи на свій юний вік, дівчина розквітла як мальва, на яку заглядалися усі сільські парубки. Один з музикантів не зводив з Ярини очей під час репетиції, а потім підійшов до неї і став приставати, натякаючи на інтимну близькість. Дівчина вирвалася з рук старшого чоловіка. Тоді Кисельов пригрозив їй, що поскаржиться завклубом Миколі Букіну, і той вижене її з роботи.
Очевидно, підлий альтист Кисельов дотримав свого слова, а Букін послухався його і того ж вечора, без жодних пояснень, сказав Ярині, що це останній день її роботи, і щоб вона передала віник та відро зі шваброю новій прибиральниці – 28-річній Фотині Затхей.
Наступного дня увечері Ярина пішла з 21-річною подругою Настею Поліщук у районний клуб, щоб забрати у Букіна гроші за місячну роботу. Насті теж щось повинно було перепасти, бо вона перед цим мазала стіни будівлі клубу.
Завклубом Микола Букін щось робив на той час на сцені, тож йому було не до дівчат. Фотина Затхей прибирала у залі для глядачів.
Чекаючи поки звільниться Букін, Настя стала пустувати. Узяла на вулиці болота у руку і спершу кинула ним на двері, потім – на сидіння стільців у залі. Далі забруднила болотом картину на стіні, на якій був намальований трактор. Потім узяла палицю, обмазала її у болоті і ударила тричі палицею по одному з портретів на стіні. А це був портрет Сталіна.
Ярина й собі стала розкидати болото по залі, а потім написала ним на портреті Сталіна «глупость», як згодом назвуть це слово працівнику НКВС усі, кому пощастило його прочитати. До речі, усі вони сказали, що прочитавши це слово, розсміялися. А от що це було за слово – у матеріалах кримінальної справи не сказано.
Посміялися над цим словом і Ярина з Настею, і, не дочекавшись Букіна, пішли з клубу.
Вранці наступного дня, а це було 6 лютого 1936 року, портрет Сталіна зняли зі стіни у залі для глядачів Підвисоцького районного клубу працівники НКВС, бо хтось помітив, що на ньому написане «вульгарне слово», як його назвав слідчий у кримінальний справі. Також на цьому портреті були три чорних поздовжніх смуги.
Того ж дня була відкрита кримінальна справа №2501 по звинуваченню жительок села Підвисоке Ярини Закревської та Насті Поліщук за ст. 54 – 10 Кримінального кодексу УРСР.
Перший, до кого звернувся працівник НКВС, був 39-річний завідувач клубу Микола Іонович Букін. Він працював на цій посаді менше року. Коли його запитав енкаведист, чи, бува, не бачив він хто хуліганив у залі клубу та написав нецензурне слово на портреті вождя, то Букін спершу сказав, що це міг бути Іван Кардаш – одного разу він став матюкатися у клубі, тож довелося викликати працівників НКВС, щоб його забрали у холодну. На думку Букіна, напис на портреті Сталіна міг також зробити і школяр Петро Пташник, який постійно писав на стінах «глупості». А ще коли фарбували стіни клубу смолою, Петро обмазав нею усі ручки дверей, самі двері та перила сходів.
У будівлі клубу знаходиться районна бібліотека, тож слідчий НКВС звернувся із своїм запитанням і до 37-річної завідувачки бібліотекою Марії Йосипівни Гордєєвої. Вона сказала, що чула, як у залі клубу сварилися між собою Ярина Закревська та Настя Поліщук, а чого вони сварилися – не знає. Чула лише, як Ярина «загнула чоловічого матюка».
Третім, і чи не головним свідком по справі, стала 33-річна Марія Опанасівна Панаріна. Вони чула як розмовляла Настя Поліщук із сестрою Дунькою, і говорила про те, що разом з Яриною вчинили у клубі хуліганство. Панаріна відразу цю розмову переповіла Фотині Затхей, а уже та повідомила працівників НКВС.
23 червня 1936 року відбулося судове засідання. На нього працівники НКВС доставили трьох свідків – Панаріну, Гордєєву та Букіна.
Ярина Закревська сказала на суді, що коли писала «вульгарне» слово на портреті, то була п’яна, а зробила цей «фокус», щоб «підірвати авторитет Фотини Затхей, і щоб її звільнили з роботи».
А от Настя Поліщук не визнала себе винною, сказала, що по портрету Сталіна не била палицею, а от болото розкидала по стільцях.
Спецколегія Київського обласного суду визнала 21-річну Анастасію Архипівну Поліщук та 15-річну Ярину Андріївну Закревську винними за ч.1 ст. 54-10 Кримінального кодексу УРСР і призначила їм покарання у виді позбавлення волі у виправно-трудових таборах «у віддалених місцях СРСР» строком на 3 роки кожну з обмеженням у правах на 2 роки за «образливі дії над портретом члена уряду».
Володимир Поліщук
Портрет Сталіна – речовий доказ у кримінальній справі. Висів він на стіні районного клубу у селі Підвисоке. Унизу підпис автора – Костянтин Максимов, 1934. А от яке вульгарне слово написала на цьому портреті Ярина Закревська – невідомо, оскільки напис був акуратно видалений працівниками НКВС.