Онисим Зіновійович Суслов (справжнє прізвище Різник) – український актор, режисер, драматург, один з корифеїв українського національного театру.
Народився 1857 року в с. Сусловому (у 1970-х роках об’єднане з с. Мар’ївкою Компаніївського району), звідси псевдонім. За участь у культурно– просвітньому (народовольчому) гуртку перебував у засланні. Виступав у трупах Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського, очолював власну трупу. Знявся у кількох фільмах Одеської кіностудії, автор п’єс «Галя Русина», «Без просвіту», «За землю». В основі творчої діяльності Суслова лежали реалістичні принципи М. Кропивницького. Помер 2 грудня 1929 року в Одесі.
Познайомилися Онисим Різник з Марком Кропивницьким весною 1875 року, коли Марко повернувся до Єлисаветграда з гастролей до Одеси. На той час у місті існував невеликий український гурток, яким керував викладач кавалерійського училища, українець за духом і переконанням Микола Федоровський. До складу гуртка входили Іван Тобілевич, викладач місцевого духовного училища Микола Лащенко, інспектор того ж училища Костянтин Стиранкевич, небіж Тараса Шевченка Йосип Шевченко. Гуртківцем став і учень земського реального училища Онисим Різник, де його записали як Рєзникова. Основою діяльності гуртка було навчання дітей бідняків у Ремісничо-грамотному училищі, заснованому Федоровським, проведення бесід з жителями міста і навколишніх сіл про українську мову і літературу, а основне – організація українських спектаклів. Практично усі гуртківці були членами українського театру, який очолював М. Кропивницький. Саме цей гурток поставив у 1875 році знамениті «Вечорниці» П. Ніщинського.
Пізніше гурток очолив лікар Панас Михалевич – видатний українець чистої води, як відзначала громадська діячка Софія Русова, теж член гуртка. До нього входили Микола Садовський, Панас Саксаганський, Микола Левитський (артільний батько), Євген Чикаленко, Онисим Суслов. Члени гуртка деякий час захоплювалися ідеями народовольства. За що й поплатилися. У січні 1885 року усіх гуртківців заарештували, звинувативши в «организации тайного общества, имевшего целью в более или менее отдаленном будущем, путем распространения среди крестьян дозволенных цензурою книг на малороссийском языке, ниспровергнуть существующий строй». Покарання було суворе: Панаса Михалевича й Олександра Тарковського (рідного брата дружини Івана Тобілевича) заслано до Сибіру на п’ять років, І. Тобілевича, Є. Чикаленка, О. Русова віддано під гласний нагляд полці, О. Суслов одержав два роки заслання.
…Він походив з давнього козацького роду Різників, що поселився у середині XVIII століття над невеличкою річкою Обишвою, правою притокою Інгулу (у деяких джерелах її називають Ушивою, Вошивою). Цілюще степове повітря, смачна джерельна вода, духм’яні трави і квіти, що різнобарвною ковдрою стелилися обабіч берегів річки і численних гаїв, поїли хлопця, від них він живився духом рідної природи. А простий народ, серед якого ріс Онисим і з яким постійно спілкувався, надихав любов’ю до рідної землі, до України.
Батько, який мав кілька сотень десятин землі з балкою, названою у народі Різниковою, був міцним сільським господарем, віддав сина вчитися. Спочатку до земської школи, що недавно відкрилася у Компаніївці, потім до земського реального училища у Єлисаветграді. Під час навчання Онисим зблизився з членами гуртка Миколи Федоровського, здружився з Йосипом Шевченком, адже вони були майже однолітками. Пізніше, працюючи за протекцією Івана Тобілевича у поліцейському управління Єлисаветграда, постійно брав участь в аматорських виставах. Відбувалися вони спочатку на сцені театру Г. Трамбицького (тепер ім. М. Кропивницького), а з 1874 року у клубі Громадських зібрань.
Онисим Суслов залишив для нас спогади про свою другу зустріч з Марком Кропивницьким. Наведу ту частину з них, яка стосується безпосередньо створення Марком Лукичем нової театральної трупи 1888 року. «Повернувшись із заслання у 1887 році, – згадував Суслов, – я знов почав зустрічатися з ним у домі його тітки Зайковської, багатої дідички… Іноді, сидячи у колі близьких людей і потішаючи їх вигадками, Марко Лукич швидко увіходив до своєї кімнати, перервавши розмову на самому цікавому місці. Минає година, друга – немає його. Гості починають розходитися. «До побачення!», – гукаємо у двері його кабінету. – «Постривайте, я зараз…». Минає кілька хвилин, і він з’являється із зшитком у руці: «Сідайте, я вам прочитаю, що надряпав». Розумієте, всі згодні послухати, і він читає декілька яв з нової п’єси. Він тоді однозначно писав «Зайдиголову», «Дві сім’ї» та «Пісні в лицях»…Читав він майстерно, у тоні осіб, а закінчивши, допитливо дивився на слухачів. Марко Лукич ніколи не здавався й відстоював свої положення, траплялось, що він починав ганити критиків, але під час наступного сеансу, коли він поновлював у пам’яті слухачів те, що вже було читане, багато виявлялося виправленим згідно із зробленими зауваженнями. Таку систему – читати те, що написано уривками, він називав фільтрацією п’єси».
Далі була новостворена трупа. Дебют відбувся, як вже зазначалося, у кінці квітня 1889 року в Єлисаветграді. Ставили традиційно «Наталку Полтавку» – спектакль, яким Марко Лукич неодмінно відкривав театральні сезони. Виборного Макогоненка доручив зіграти Суслову, хоча це була його давня роль. Раділо серце режисера, що вистава вдалася: гучні оплески і вимога кілька разів виходити на сцену – тому свідчення.
У трупі Марка Кропивницького Онисим Суслов виступав чотири сезони, ще по два у Панаса Саксаганського та Георгія Деркача. З роботою у групі Деркача пов’язана одна з цікавих сторінок біографії нашого земляка. У 1893 році трупа одержала запрошення на гастролі до Франції. До речі, це був єдиний на той час театральний колектив України, який гастролював у Франції. Українські актори виступали на сценах Парижа, Марселя, Бордо. Репертуар складався з двох вистав – опери «Наталка Полтавка» та п’єси «Назар Стодоля». До того ж, трупа мала великий хор, який виконував багато українських народних пісень. Однією з солісток хору була Єфросина Зарницька – дружина Суслова. Вона мала гарний голос (сопрано) і мала головну партію в опері. Онисим грав Виборного. Кілька слів про акторку Є. Зарницьку. Дівоче прізвище її Азгуріді – вона дочка грецького комерсанта, який жив у Одесі. До того ж, Зарницька – одна з улюблених учениць Марка Кропивницького, він величав свою вихованку не просто артисткою, а митцем. Друзі і фахівці називали її українською примадонною, лагідним і тонкосердним соловейком. За свою сценічну кар’єру Єфросинія Зарницька гастролювала у 122 містах, виконала 125 ролей українського репертуару. Колеги вважали Єфросину новою спадкоємицею зорі української сцени Марії Заньковецької.
Як свідчать очевидці спектаклів, публіка дуже тепло сприймала українських акторів, Суслова зустрічали і проводжали гучними оплесками. Гастролі у Францію не набули широкого розголосу у тодішній Російській імперії, про неї маємо обмаль даних, з різних причин вони були не дуже успішними для українських акторів. Але це окрема тема досліджень.
1898 року Онисим Зіновійович заснував власну трупу. Він об’єднав ціле сузір’я талановитих акторів, яке підібрало дуже популярний у глядача репертуар. У трупі Суслова виступали Федір Левицький, Любов Ліницька, Іван Мар’яненко, Ганна Затиркевич-Карпинська, деякий час тут працював Марко Кропивницький. Ставили твори української класики, а також твори Гоголя, зарубіжних авторів, оперету Монюшка «Галька», інші оперети. Завершив свій творчий шлях Онисим Суслов у кінематографі. Два роки (1927-1928) він працював на Одеській кіностудії разом з Олександром Довженком і своїм земляком Юрієм Яновським, знявся у дев’яти фільмах. Особливо вдалою була участь актора у кінострічці «Сумка дипкур’єра» Довженка. Сам режисер грав у ній роль кочегара, Суслов – головну, дипломата.
Таким – різнобічно обдарованим, талановитим, щирим у стосунках з друзями – був уродженець широких вільних степів нашого краю, учень великого Кропивницького Онисим Зіновійович Суслов.
Юрій Матівос