На порядку денному комсомольських зборів першого механічного цеху було одне питання — забезпечення житлом колгоспників, які приїхали на роботу на завод «Червона зірка» із села.
Завод розбудовувався, вводилися в експлуатацію нові виробничі потужності, тож виникла нагальна проблема у забезпеченні підприємства додатковою робочою силою. На заклик комсомольської організації заводу до Зінов’євська з’їхалося на роботу близько сотні сільської молоді, з них десятеро працевлаштували у перший механічний цех. Тимчасовий гуртожиток для них влаштували у роздягальні цеху – поставили дерев’яні нари у два поверхи.
Комсомольська організація запропонувала молодим робітникам узяти на свою квартиру для проживання по одному робітнику-колгоспнику, поки для них не закінчать будувати гуртожиток. Першим, хто відгукнувся на цей заклик, був слюсар Григорій Лоткін. Про його вчинок навіть написала газета «Соціалістичний наступ». Питання з розселенням інших дев’яти робітників мали вирішити на комсомольських зборах, які влаштували під час перезмінки у цеху.
— Товариші комсомольці! — виліз на токарний верстат, щоб його краще бачили ічули, комсорг цеху Микола Фесюк. — Усі ви знаєте, чого ми зібралися.
Фесюк обвів поглядом робітників цеху, які стояли навколо станків, опустивши очі у підлогу.
— Минув уже тиждень, як Григорій подав приклад товаришам по цеху, але ніхто так і підтримав його вчинок. Ну, хто ще виявить комсомольську свідомість і візьме до себе на квартиру когось з нових товаришів по цеху? Ось ти, Сидоренко, візьми когось на квартиру, подай приклад, ти ж майстер!
— Та куди мені брати! І так у двох тісних кімнатках проживають восьмеро дорослих — дід з бабою, батьки, я з братом, наші дружини. Це не рахуючи чотирьох дітей, — відповів майстер Сидоренко, мнучи від хвилювання у руках картуза.
Невдоволений погляд комсорга зупинився на передовому робітнику Івану Юхименку:
— А ти теж несвідомий у нас, Іване!
— Свідомий, Миколо, але у мене кімнатка у комуналці у вісім квадратних метрів, де живу я з дружиною. Та й не хотів би я опинитися на місці Лоткіна, — відповів робітник.
— Щось не розумію я тебе, Іване! — підняв голос комсорг. — А де ж тоді нашим новим робітникам-колгоспникам жити!
— Бачу, Миколо, ти нічого не знаєш. Лоткін привів у свою квартиру, де він проживає з молодою дружиною, комсомольця Семена Савчука. А через два дні Лоткін приходить додому з третьої зміни, а Савчук спить з його дружиною у ліжку. «Так ліжко ж двоспальне, ти на роботі, одне місце пустує, чого ж чоловікові спати на лавці!» — стала виправдовуватися дружина. А коли Лоткін гримнув на неї, дружина вигнала його з квартири. Тепер він сам шукає житло.
***
Газета «Соціалістичний наступ» у номері за 13 серпня 1931 року повідомляла: «Наслідуйте мій приклад. Я – комсомолець, робітник механічного цеху №1, беру до себе на квартиру одного колгоспника. Закликаю всіх комсомольців та робітників цеху наслідувати мій приклад. Комсомолець Лоткін Г.».
Володимир Поліщук