В обласному краєзнавчому музеї відбулося обговорення книги Івана Петренка "Колгоспне кріпацтво (з історії “соціалістичної перебудови” сільського господарства Кіровоградщини: в атмосфері терору, страху та злиднів)". Ця титанічна праця була повністю підготовлена ще задовго до початку 2022 року, проте була видана, через ряд обставин, аж у травні 2022 року, завдяки сприянню та меценатству Владислава Сердюка та редакції збірника «Інгульський степ» в одному з найкращих українських видавництв – Ярославів Вал-Yar Val.
Прикро, що книга вийшла вже після третього десятка незалежності України, а не 20-30 років тому. Про це й автор, і ряд істориків наголошували ще на презентації влітку 2022 року. Книга допомогла б частково у звільненні від наслідків совєцкого минулого, в полоні якого ми ще й досі перебуваємо. Чи було б готове тогочасне суспільство до появи, прочитання та прийняття такої книги, це вже питання риторичне.
Окрім того, що це найпотужніше регіональне видання з історії сталінізму, хотілося б коротко зупинитися на деяких змістовних моментах книги. Величезний фактаж її підтверджує ще раз давно відому західному світу тезу про те, що без власності не може бути свободи. А свобода (часто втілювалась у формі свавілля) була у того, хто був монополістом! А хто ним був, я думаю, всі знають.
Власність може буть без свободи, проте свободи без власності не буває. Саме тому в жителів країни не було ні соціально-культурної, ні економічної, ні політичної свободи, та й інших свобод.
Совєти позбавили усіх власності, щоб позбавити усіх свобод. Це була дуже хитра й підступна схема і цю загрозу передбачили філософи-критики так званого наукового соціалізму в марксистському варіанті ще задовго до захоплення більшовиками влади й початку своїх експериментів. Книга саме і про процес позбавлення усіх свобод наших земляків, їхнє закріпачення колгоспною системою.
Совєцкий тоталітарний режим прищеплював своїм рабам небачений раніше в історії конформізм. От саме з 1920-30-х він почав закріпляться на повну катушку, тобто в той період, про який йдеться у книзі.
Вона буде корисною тим, хто ідеалізує Совєцкий Союз, ностальгує за ним... Тим, хто пам'ятає його лише по 70-80-тих роках, хто не знає, як з'являлись колгоспи на нашій землі і чому вони не пройшли перевірку часом.
У книзі, нарешті, фігурують не лише жертви, а й кати – в іменах, у фотографіях. А то часто є жертви, а злочинці, як правило, якісь абстрактні, узагальнюються словами "режим", "влада" тощо. Отож, тут не лише жертви, а й злочинці вже також набувають персоналізації. Для когось це, звісно, неприємний момент, до якого слід підходити із розумінням.
На сторінках чи не вперше згадано населені пункти нашого краю, які в попередніх регіональних дослідженнях інших істориків, краєзнавців не фігурували... Навіть ті населені пункти, які зникли з карти Кіровоградщини протягом 1930-х-1960-х років! Тому той читач, коріння якого із сіл Центральної України, з високою ймовірністю, знайде для себе у книзі знайомі місця та прізвища.
Хотілося б лише, щоб книга набула більшого розголосу та уваги, знайшла якомога більше своїх читачів – людей, яким не байдуже минуле та майбутнє нашої країни.
Олександр Пасічняк