Моя баба Юстина вважала, що усі наші хвороби від негативних думок і від страху.
Коли я виробила у себе здатність ДУМАТИ, то усміхалась з її простакуватості (щоправда, десь глибоко всередині, щоб не образити бабу). От наївна! Живе десь в дрімучій давнині і вірить у те, що просто неможливо! Розмовляє з огірками і щавлем на городі! Умилостивлює тісто на хліб! На Різдво збирає 12 полін, які припасає і сушить протягом останнього місяця, і запалює їх новим кресалом!
Однак, на якомусь відрізку мого житєвого шляху, різні джерела знань і священні книги, які є спробами осмислити закономірності певних явищ, осягнути такі поняття, як істина й справедливість, вірність і відданість, праведність і доброта, щирість і святість слова, змусили мене придивитись до бабиних життєвих "правил" уважніше.
Баба вірила, що добрі думки притягують добро і здоров’я, а злі – неприємності і хвороби.
Незважаючи на усі життєві потрясіння, пасифікацію Галичини, комуняцьку чуму, совітів, Другу світову війну, полювання на бандерівців і знищення непокірних, баба Юстина жила в спокої й душевній рівновазі. Вона розпочинала кожний день із молитви і подяки, і тим же його закінчувала. Перед сном вона довірливо вручала Господу свою душу до нового дня.
Баба нічого і нікого не боялась. Навіть смерть вона сприймала як щось буденне і закономірне. Як перехід з однієї форми в іншу. Вона твердо вірила, що на тому світі їй буде набагато краще, ніж на цьому і вона, нарешті, возз’єднається зі своїм Петром (моїм дідом).
Баба Юстина любила давати і ділитись. Вона роздавала білюсінькі, як сніг, бараболі і насіння огірків, цибулини квітів і засипану цукром калину, сушені гриби і цвіт липи... З села від баби ми їхали з повними торбами усіляких земних скарбів і бабиних смаколиків. Про людей вона думала, переважно добре, а її зичливі гадки, благословення чи молитви володіли справжньою цілющою й благодатною силою.
Баба любила, коли люди сміялись і раділи, співали і жили СЕРЦЕМ, а не розумом.
Баба не знала як і коли завершиться її життєвий шлях, але це не лякало її. Навпаки, здавалося, їй це подобалось – жити в НЕПЕВНОСТІ, не просячи у Нього ніяких гарантій.
Тепер і я помітила, що мені це подобається – щоранку ступати у невідомість і невизначеність. Коли ти не знаєш, що принесе цей день, але готовий до будь-яких поворотів долі (чи не готовий, але однак цікаво: новий день – це крок у незнане).
Різдво – це радість життя і торжество духу. І варто, щоб справжнє Різдво було з нами завжди, а не тільки кілька днів у році. Бо не даремно "Нова Радість Стала".
Стежмо за знаками.
Ольга Руда
P.S. Ви можете вважати, що космос виник в результаті Великого Вибуху чи ще якихось міжпланетних катаклізмів. Однак, саме на Різдво Всесвіт делікатно натякає нам на існування божественного Творця, який завжди з нами і любить нас не-дивлячись-ні-на-що.