Близько півночі біля перону залізничного вокзалу у Знам’янці зупинився потяг. З двох вагонів зійшли кілька пасажирів, які відразу попрямували до жінок, що розклали свій товар на імпровізованому ринку обабіч будівлі вокзалу. Там продавали соняшникове насіння, яблука, сало та пиріжки.
– З чим пиріжки? – запитав в однією продавчинь літній чоловік у шерстяному костюмі і крислатій шляпі.
– З капустою, яблуками, вишнями і картоплею. Усі в одну ціну – по 100 рублів, – відповіла бабуся.
Купивши два пиріжки з капустою, літній чоловік поспішив за ріг будівлі вокзалу, де відразу розстібнув ширінку штанів. І лише зробив це, як на плече лягла чиясь важка рука. Пасажир не побачив, що він став до вітру ледь не перед дверима залізничного відділка міліції і поплатився за це. Людина у формі скрутила руки чоловікові у костюмі, при цьому на землю упали його пиріжки, і повела хулігана до свого кабінету у приміщенні вокзалу.
А там п’яний пасажир прийшов до тями і став лякати міліціонера тим, що тому будуть непереливки, якщо він зараз же не відпустить його, та ще й не купить йому два пиріжки.
– Ви не знаєте з ким маєте справу! – кричав затриманий. – Я партійний працівник зі столиці, їду у відрядження до Одеси! Вам за це знаєте що буде? Та я вас згною у Сибіру! Ще не були там? А я був: Володимир Ілліч – у Шушенському, а я в сусідньому Вигрібному!
Ці слова пасажира розізлили міліціонера, а це був начальник карного розшуку та охорони громадського порядку на залізничній станції Знам’янка Сава Климов. «Чим вище за рангом посадовець, тим поводить себе нахабніше», – подумав Климов, і став складати протокол за вчинення хуліганських дій. І тут вияснилося, що він й справді затримав секретаря ВЦВК.
– Проведете ніч у нашій холодній буцегарні, може це зіб’є з вас пиху,і у подальшому будете чемнішим, – налякав пасажира Климов. – А вранці прийде моє начальство, і нехай розбирається з вами, – уже перейшов на «ви» Климов. – А іншим разом не ставатимите до вітру, де вам припече, і не будете прикриватися при цьому своїми документами.
Закривши на замок двері кутузки, Климов пішов додому. Розбудили Саву Михайловича з третіми півнями:
– Михайловичу, біда, з Єлисаветграда приїхав начальник ДПУ, звідкись уже дізнався, що ми затримали велике цабе. Кричить: «У кого ключі від кутузки, треба випустити адмінзатриманого», – доповів міліціонер Ткачук.
– Бери ключі і біжи у відділок, а я зараз підтягну штани – і за тобою, –відповів Климов.
Коли він підходив до вокзалу, секретаря ВЦВК уже посадили на перший потяг до Єлисаветграда.
– Ну, Саво, я ж казав, що принциповість тобі боком вилізе! – нагримав на Климова начальник єлисаветградського відділу ДПУ. – До цього тобі усе сходило з рук, бо ми родичі. Але тут я тобі уже нічим не допоможу.
***
Уродженець села Мар’янівка Маловисківського району С. Климов у Червоній Армії з 1918 року, з березня 1920-го – в органах ДПУ. Наказом №27 по ДПУ УРСР від 9 червня 1922 року звільнений зі служби без права поновлення в органах та адмінарештований на 45 діб «за незнание распоряжений центра, выразившееся в составлении протокола на секретаря ЦИКа и несвоевременную явку для ликвидации конфликта».
Як у подальшому склалася доля Сави Михайловича, пояснюють кілька папірців з куцої особової справи, яка зберігалася в архіві УМВС в Кіровоградській області. Зокрема, у ній був запит, який у 1929 році зробив працівник ДПУ з Харкова щодо причин звільнення з органів студента 4-го курсу Харківського будівельного інституту, члена КП(б)У С. Климова. А у 1937 році до міста Кірово надійшов запит на 40-річного комбата військової частини з Хабаровська С. Климова від тамтешнього депеушника, якого теж цікавили причини звільнення з органів С. Климова.
Володимир Поліщук