Якби мене попросили одним словом охарактеризувати фільм Бачення метелика / Butterfly vision, який 6 квітня вийшов на екрани України, певно, я б сказав саме так: некомфортний.
Насамперед це стосується деяких піднятих тем: життя військових після фронту або полону, ставлення до ветеранів з боку суспільства та з боку їхніх побратимів, спекуляція на людському горі, ксенофобія. Видно, що співавтори сценарію Максим Наконечний (режисер) та Ірина Цілик сумлінно виконали свою місію. Додатковий доказ цьому – іншій відомій сценаристці Наталії Ворожбит лишилася тільки акторська робота.
Шлях головної героїні (у стриманому, проте потужному виконанні Рити Бурковської) після полону мав би бути героїчним, але фактично перетворюється на шлях постійних принижень (це і огляд у госпіталі, і сцена в маршрутці, і ще низка епізодів у другій частині фільму, які не буду називати, щоб не спойлерити).
Комфортним не можу назвати й візуальне рішення стрічки. Підкреслюючи, що навіть у цивільному житті головна героїня зберігає військову оптику, періодично з’являються сцени, які глядач бачить ніби через екран планшета аеророзвідниці. Власне, такими є й перші кадри фільму, і так само як зображення починає дрижати й «пікселитися», коли в дрон влучають кулі ворогів, аналогічне «піксеління» супроводжує перехід до видінь-флешбеків «Метелика» про перебування в полоні. Причому відео супроводжує характерне дратівливе дзижчання моторчиків коптера – і це стає звуковим лейтмотивом стрічки, за що окремий респект звукорежисеру. До того ж, є кілька сцен, знятих ніби стрімом з мобільного телефона, коли зображення може зависати, перериватися – і це ще один вельми оригінальний фактор тримання уваги глядача.
Режисеру вдається наситити стрічку промовистими деталями: скажімо, коли в одному з початкових епізодів ми бачимо крізь вікно автомобіля напис «Добро», то коли дверцята прочиняються, стає видно продовження «…пожаловать в ад». Чи багатозначний постійний напис «Connecting…» на екрані планшета, коли героїня намагається встановити зв'язок з дроном у формі свого альтер его. А одне з видінь, в якому постає розбомблений Київ – хіба це не влучне передбачення творчої групи? Фільм підкреслено парадоксальний: зокрема, виявляється, бійчиня з позивним «Метелик» ніколи не літала в літаку. А чи не найбільший парадокс картини в тому, що Максим Наконечний з’являється на екрані в ролі… анестезіолога. Хоча те, що він робить з глядачем своїм режисерським творінням – зовсім протилежне.
Дмитро Шульга