Наступні вихідні 19-20 вересня нічим особливим у календарях України не виділяються, не позначені святковими чи хоча б знаменними датами. Однак, не у переважної частини мешканців славного міста Кропивницького. Вони з насолодою і рідкісною неповторною винахідливістю черговий раз відзначать День свого рідного центру однієї з уславлених і знаменитих областей України. Вперше ми показали, на що здатні у виявленні любові до свого міста 30 вересня-1 жовтня 1989 року. Все відбулося неповторно, натхненно, творчо. З тих часів дійство повторилося 31 раз! У суботу розпочнеться 32-й! Як один з учасників першого свята, згадаю низку подій.
… Чудового осіннього дня 1988 року ми з приятелем поверталися після творчого відрядження з Москви. У тодішній столиці СРСР вперше потрапили на небачене раніше свято – День міста. Надивилися, наслухалися, чимало почули і побачили. «Будемо подібне чекати і у нас», – висловив прогноз Віктор. – Так просто у Москві нічого не роблять». Він наче у воду дивився. Буквально за тиждень-другий редактор газети «Кіровоградська правда», у якій я працював репортером, повідомив мені: з нового року Кіровоград (себто сучасний Кропивницький) буде готуватися до проведення Дня нашого міста. Виходячи з того, що я краєзнавець та ще й бачив, як воно робиться у столиці, мене рекомендовано до членства у оргкомітеті з підготовки важливої події. Окрім того, мені доручено щомісяця готувати газетну сторінку з історії міста на основі архівних документів.
Уже другого дня у гостьовій кімнаті на першому поверсі міськвиконкому зібралася уся керівна еліта міста: начальники управлінь освіти, культури, спорту, торгівлі, МВС, КДБ, звичайно ж – райкомів партії, профспілки, комсомолу, медицини, громадських організацій. Питання розглядалося одне: підготовка і проведення Дня міста. Треба зробити все можливе і неможливе, щоб показати – на що ми здатні, – резюмував підсумки наради секретар міськкому партії Геннадій Костромін. Слід проявити максимум досвіду, знань, бажань. Очолити оргкомітет доручили секретареві міськкому партії Алевтині Кошелевій та голові міськвиконкому Миколі Москаленку. Мене «ощасливили» теж: маю подавати повну інформацію читачам і слухачам ЗМІ про хід підготовки до архіважливого заходу, до нього залишилося усього дев’ять місяців.
Підготовка розпочалася без розкачки. Але мої пізнання про майбутнє свято були дуже обмежені. Про них доводилося чути лиш від найбільш відповідальних і близьких до себе виконавців, які мені довіряли. Я ні у якому разі не міг передавати найпікантніші «дрібниці» підготовки до небаченого ще ніким свята. Однією з операції «І», як її жартома називали окремі виконавці, була поїздка до Москви авторитетних і відповідальних товаришів. Для чого – знали тільки вони, мені особисто стало відомо пізніше. Члени делегації перед поїздкою до столиці відвідали Компаніївку. Далеко не всі у області знали про авіаполігон, розташований поряд з цим скромним райцентром. Його ґрунтів ніколи не торкалися леза плугів – це була вічна цілина, рослинний світ якої насичений медоносами: пахучими квітами, лікувальними травами, бур’янами, кущами. Мед, зібраний тут, не мав собі рівних у світі. У сусідньому Бобринці працювала непримітна зовні невелика олійня, збудована у ХІХ столітті місцевим землевласником Давидом Бронштейном, батьком полум’яного революціонера Лейби (Лева) Троцького. Допотопне підприємство видавало соняшниковий продукт, який виготовлявся у Бобринці, а пахнув у Лондоні. Олія, вичавлена з бобринецьких та компаніївських соняшників, мала неперевершений смак і аромат, вона була незамінним гостинцем, яку господарі дарували ду-у-же високим гостям. А у обласному центрі діяв напівпідпільний завод продтоварів, підконтрольний лише високим посадовцям міста. Серед товарів, які він виготовляв – мармеладу, цукерок, печива, був особливий: горілка «Горіхова». Певні зразки цієї незвичайної продукції дарувалися особам відповідного рівня.
Вказані вище вироби особливого харчування і були відвезені групою товаришів компетентним керівникам Московської ради. Ну, так собі, презент в ім’я дружби чи братства. До Кіровограда товариші поверталися з сценарієм проведення Дня міста, розробленого фахівцями-романтиками престижних московських театрів і державних кіностудій. А ще посланці– організатори майбутнього свята Дня Кіровограда мали забезпечити гарантований приїзд у місто на Інгулі духового оркестру, лауреата багатьох премій і державних нагород Московського військового округу, популярних акторів столичних театрів та кіностудій, співаків та майстрів розмовного жанру. Московські колеги підготували кіровоградцям оригінальний сюрприз, про який і сьогодні з натхненням розповідають люди, які його тоді бачили, але нічого не знають про походження. Маються на увазі окремі експонати надзвичайно популярної серед автомобілістів виставки автомобілів ретро, яку на День міста Кіровограда відвідали, мабуть, усі його жителі.
Згідно з однією легендою, радянський розвідник Штірліц у фільмі «16 миттєвостей весни» їздив на авто Horch-853. Творці фільму розшукали машину у єдиному екземплярі у приватного московського колекціонера. До цього авто використовували при зйомках фільмів «Здрастуйте, я ваша тітка», популярного серіалу «Щит і меч». За чутками, машина до війни належала міністру авіації Третього рейху Герману Герінгу. Неймовірний транспортний засіб справді привозили у Кіровоград, авто виставляли на стоянці біля ДЮСШ та на Театральній площі. Неможливо передати інтерес відвідувачів до того авто, але інформація про машину, ясна річ, не повідомлялася…
Ніхто тоді і передбачити не міг, яку історичну роль у світі відіграє електронна друкарська машинка «Ятрань», що її демонстрували на виставці товарів виробництва нового нашого заводу союзного підпорядкування «Друкмаш». Хто міг передбачити, що вже за три роки на цьому сучасному множильному апараті у Біловезькій пущі Білорусі керівниками України, Білорусі, Росії буде надруковано угоду про ліквідацію Радянського Союзу. Опісля я особисто звертався через пресу до керівників міста Кропивницького про встановлення машинки «Ятрань» на постаменті у місті, як символ чудового зразка боротьби за свободу і незалежність півтора десятків поневолених комуністичною владою держав Європи. Сьогодні подібні друкарські механізми – рідкість навіть у музеях. На попередниці «Ятрані» – звичайнісінькій друкарській машинці старого зразка однією шанувальницею творчості геніального Тараса Шевченка був виконаний портрет Кобзаря. Біля нього товпилися сотні людей, практично усі сумнівалися, що твір виконано не з допомогою голки і нитки. Авторка чудового мистецького зразка вмить стала дуже популярною у місті.
Жителі міста і його гості масово оглядали справді казкові місця, про які раніше уявлення не мали. У чудово прибраному Ковалівському парку взагалі не можна було протовпитися. Особливу цікавість відвідувачів привертали виставки робіт навчальних закладів міста – шкіл, технікумів, ремісничо-професійних закладів. Вироби викладачів, учнів, студентів магнітом притягували людей. А квіти… О, квіти! Ними наповнилася уся територія парку, це був сплеск чарівної краси, знань і творчості дітей і дорослих. А виставка голубина! Справді казковий світ демонстрації наших пернатих друзів. Організатори свята залучили до оздоблення місць показу виробів місцевих підприємств і окремих художників, скульпторів, майстрів народної творчості, музикантів, акторів. До пізнього вечора місто вирувало, веселилося, грало і співало. Другого дня, засноване громадою свято, перекинулося на територію Хутора Надії, щоб доповнити вже відомі в області «Вересневі самоцвіти». Два дні місто справді гуляло, співало. Дебют організаторам вдався. Можливо тому, що у повітрі уже витав запах соціальних і політичних змін у країні та суспільстві, Україна вступила в етап загальних політичних та демократичних перетворень, гласності, свободи слова та віросповідань.
Дуже шкода, не один раз пізніше я писав про це у пресі, казав на мітингах, зборах, у кабінетах керівників. Річ у тім, що протягом майже десяти років проведення Дня міста склалися певні традиції святкування, з’явилися нові методи, способи, форми. Зокрема, місцем масових розваг і гулянь став Козачий острів, який охоче відвідують на свято тисячі людей, вони стають учасниками справді творчих, веселих дій, люди демонструють свої творчі уподобання і досягнення, актори професійні та аматорські демонструють для широкого загалу свою творчість, мистецтво. Склалися добрі традиції пригощати усіх бажаючих смачним козацьким кулішем, власники торгівельних харчових закладів виставляють на широке споживання і оцінку найновіші страви, напої, ласощі. Театри готують до цих днів нові спектаклі, філармонія стрічає любителів її жанру. Сьогодні важко уявити свято без неперевершеного пирога, розмір якого виміряється десятком метрів.
Раптом комусь захотілося вже складені добрі традиції зламати. Точно знаю (!) – ці люди не мали найменшого стосунку до запровадження свята міста і містян, ніколи і ніяк не брали участі у його початковому проведенні. Але пізніше, дорвавшись до влади, вирішили усе напрацьоване змінити. У 1998 році виконком Кіровоградської міськради під тиском священників Московського патріархату переносить відзначення Дня міста з останніх вихідних вересня на другу суботу місяця. Пояснень такого рішення ніхто з новаторів не вимагав. Лиш небагатьом людям стала відома реформа. Свій День другої суботи вересня відзначає Москва. Ліпший друг нашого тодішнього міського керівництва міський голова Черкас виявився запеклим московитом. Що й довели цього перевертня, екснародного депутата України до фактичної зради своєму виборцю і втечі разом з Януковичем до путінської Росії.
Однак, за рішенням міськради, День Кіровограда теж почали святкувати другої суботи місяця вересня. Далі – глибше і нахабніше. Наступний очільник міста забажав завернути всенародне свято на свій шлях. Оскільки він прийшов до керівного крісла через завод сільськогосподарського машинобудування, вирішив об’єднати професійне свято цієї галузі з Днем міста. Хто ж наважиться заперечити «мудрому рішенню» народного обранця? Сказано – зроблено!
З Днем міста вас, шановні жителі Кропивницького на сивому Інгулі!
Юрій Матівос
Світлини: архітектурний краєвид м. Кропивницького; компаніївський мед; олія з берегів Інгулу; друкарська машинка «Ятрань»; голубине царство; авто розвідника Штірліца