У цей темний, з найкоротшими днями у році час, мимоволі оглядаєшся на минаючий рік. Яким він був для кожного з нас, для родини, для країни, для світу? Попри безліч подій, які могли статися чи й сталися за цей час, він позначений єдиним словом – ВІЙНА. І не лише для нас, українців, а й для всієї Європи та Західного світу.
Абсолютна більшість з нас до лютого цього року чули про неї лише з розповідей батьків чи дідусів-бабусь. Пропри те, що вже вісім років тривала окупація Криму, агресія рф на Донбасі. Цьогоріч вона прийшла до нас у всьому своєму жахові, крові, втратах, стражданнях, руїнах, страхові, нестатках, тривозі, а тепер ще й загрозах залишитися без світла, води, опалення. Так, ми стали поколіннями, яким доводиться переживати війну за реальну незалежність України.
Сто років тому ми таку війну програли. Бо сповна не усвідомлювали себе, як нація, бо мали безліч героїв, але не спромоглися на єдиний державний центр спротиву, бо світ не бачив нас цілісним утворенням, не зрозумів і не відчув цінності нашої жертовності, прагнення до волі, щирості і щедрості. Та поразка коштувала нам кількох Голодоморів, війн, репресій, нищення національних пам’яток, приниження мови і культури. Та як наш одвічний ворог – росімперія, СРСР, ерефія – не намагався вбити в нас усе краще, те, що дароване Богом, але не зміг цього зробити. Тож вирішив знищити повністю наш народ і країну.
Але все змінилось. Наша, здавалося, така квола і на перших порах майже несправжня Незалежність, поступово давала паростки і проросла в молодих поколіннях усвідомленням себе європейською нацією, якій понад усе – свобода, гідність, повага до людини, любов до краю і народу. Росія цього не розуміла, тому й вважала, що завоює нас за три дні. А ми здивували світ, ставши із неймовірною відвагою проти ворога, у кілька разів більшого і потужнішого за нас. Ми стали моральним прикладом для багатьох країн.
Ясна річ, ми, українці, не ідеальні. У мільйонному народі не можуть бути усі прекрасні і натхненні. Але скільки прикладів жертовності, доброти, людяності, солідарності, взаємопідтримки, не кажучи вже про мужність і вдатність наших воїнів, ми побачили за ці місяці! Ми спонукали проявляти свої кращі риси і мешканців інших країн, куди виїздили наші жінки і діти. Світ нарешті побачив нас, нашу щиру українську душу, повну любові й гармонії. І простяг, хоч трохи й із запізненням, руку допомоги. Так само побачив він і звірячий оскал росії. Ця війна здерла полуду з очей безлічі людей, хоч і далеко не всіх.
Чи капітулює наш ворог наступного року? З абсолютною точністю цього стверджувати не можна. Але більшість українців, попри 10-й місяць повномасштабної війни, дивляться у майбутнє з оптимізмом. Зокрема, 65% громадян очікують, що 2023-й рік буде кращим за той, що минає. Про це свідчать результати опитування соціологічної групи "Рейтинг", оприлюднені 15 грудня. Як показало опитування, цьогоріч вдвічі більше українців схильні сподіватися на краще, ніж минулого року – 65% проти 31%. Водночас кількість тих, хто вважає, що "нічого не зміниться", за рік зменшилася майже втричі – 12% проти 34%.
Ми починаємо все більше вірити в себе, отже, позбуватися згубного комплексу меншовартості, який століттями насаджували нам наші недруги. Наш геніальний земляк Евген Маланюк окреслював малоросійсьво як брак національного інстинкту і політичної волі, визнання поразка, ще не втупаючи у бій. Дуже довго відчувалися такі настрої в попередні роки, не давали нам потужно стати на ноги. Але цей рік показав: малоросійство капітулювало! А значить – Перемога обов’язково буде! Хочеться вірити – не лише на полі бою.
Світлана Орел