На сайті обласної ради з’явилось повідомлення, що українсько-німецька благодійна спільнота Ukraine Art Aid Center («Центр допомоги мистецтву України») передала філії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею – заповіднику-музею І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) «Хутір Надія» гуманітарну допомогу: комп’ютерну техніку, обладнання для захисту від пожежі та пристрої для зберігання культурних цінностей.
Особливо зраділа, як зазначено у повідомленні, завідуюча філією Тетяна Кравченко осушувачу повітря, адже садиба розташована в низині неподалік водойми, до того ж музей не опалюється, відповідно всередині приміщення часто буває висока вологість повітря.
Не знаю, чи це стало сенсаційним відкриттям для німців (фонд працює за рахунок пожертв та фінансування Федерального уряду Німеччини), але як пояснити, що меморіальний музей, де зберігаються унікальні для нації речі, елементарно не опалюється? Він потрапив під бомбардування? Слава Богу, ні. Швидше, стає жертвою бездіяльності і байдужості чиновників від культури. Адже за нинішніх технологій організувати опалення приміщення не така вже складна і вартісна справа. Елементарно встановити керамічні плити опалення, які підігріваються електрикою. Це коштує кілька десятків тисяч гривень. Той же голова обласної ради, який отримує більше ста тисяч щомісяця зарплати від держави, міг би зробити це за власний рахунок. Чи йому це без надобності, як казав герой драми того ж Карпенка-Карого?
До речі, згаданий фонд заснований для допомоги культурним закладам, які потерпіли від нинішньої війни. Але, схоже, війна байдужості проти української культури триває у нас уже десятиліттями.
Світлана Орел