У місті Кропивницькому більше місяця нема дощів і майже щодня температура вдень перевищує +30С, а купатися у місцевих водоймах формально заборонено. Чому конкретно, що не так із біологічними чи хімічними показниками води та прибережних територій, ніхто не пояснює. А ще кілька років тому це регулярно робила санстанція. Тепер же її оптимізували і служба, що прийшла на заміну, зайнята коронавірусом. А спека однак заганяє народ у воду…
Про свій відчай з приводу відсутоісті офіційних пляжів із чистим дном, рятувальниками та без пияків і собак я вже писала – і раптом знайомі бадьоро доповідають: є у Кропивницькому обладнаний пляж, зовсім недавно з’явився там, де досі були тільки осока та бур’яни! Почула цю новину, розпитала дорогу і звідки стояла, звідти й стартонула без купальника – просто в розвідку.
Це Нова Балашівка у тому місці, де пересохлий Інгул ще доволі широкий завдяки дамбі ТЕЦ. Навесні там був просто берег із викошеною травою та столиком під деревами, а тепер – ну не стільки пляж, скільки впорядкована зона відпочинку на природі. Столи, ослінчики, альтанка, навіс, мангал, пісочниця, урни для сміття та новенькі спортивні тренажери. Невеликий п’ятачок біля води засипано піском – там і заходять у воду численні відпочивальники, здебільшого діти.
Вони й розповіли, що це узбережжя обладнали для відпочинку місцеві мешканці власними силами. Планують ще й волейбольний майданчик тут облаштувати. Спускаються сюди тільки їм відомими стежками балашівські жителі. З інших мікрорайонів сюди пішки йти далеко та незручно, а машиною ніяк не під’їдеш і кубометри сміття, як на інші пляжі, не завезеш.
Звісно, безпека відпочивальників на такому пляжі – під їхню власну відповідальність. Однак саму ініціативу городян зі створення куточка відпочинку своїми руками можна тільки вітати. І ще добре, що цей пляж не загородив прохід по берегу Інгулу з вулиці Київської на Стару Балашівку та в зворотному напрямку. Бо у багатьох дачних кооперативах та у місті запопадливі хазяйчики всупереч законодавству, що передбачає вільний доступ до водойм, продовжили огорожі від свого обійстя аж до самої води, прихватизуваши таким чином собі й шматок плеса.
Пробираєшся берегами по очеретах, упирешся в такий паркан – то краще одразу повертай назад, щоб власник чи охоронець садиби на тебе псюгу не спустив чи обріза не наставив. Нічого, мовляв, черні тут вештатися, тут я пан і це мої угіддя, мій власний пляж, причал чи сауна. Береги Інгулу на Лелеківці, «Тюльпан», «Радист», «Супутник», узбережжя ставка в міському саду, левади на крихітній Біанці – мабуть, і біля найменшого струмка в Кропивницькому та передмістях немало недоступних через паркани берегів. Це в той час, коли для виявлення (та притягнення до відповідальності ініціатора захоплення прирічкової території не треба ніяких зусиль – його маєток поруч…
Зоя Красінська
