Золотий запас Іспанської республіки становив на той час 600 тон золота на загальну суму 600-700 мільйонів доларів. Передбачаючи, що республіканці можуть не втриматися при владі і вона перейде до ставленика Гітлера і Муссоліні генерала Франко, уряд вирішив вивезти золотий запас з країни у нейтральну державу. Малися на увазі, насамперед, США. Та хіба Сталін міг допустити, щоб золото країни, у яку він намічав експортувати «світову соціалістичну революцію» і посилав на фронти іспано-фашистської війни своїх співвітчизників і хоч застарілу, але діючу військову техніку, дісталося комусь іншому? Тому для конспірації Олександр Орлов мав документи на ім’я містера Блекстона, якого начебто президент Рузвельт особисто направив до Іспанії для відправлення золота у Вашингтон.
(закінчення. Початок «Операцію провести у абсолютній таємниці»)
Попередньо золото було вивезене з столиці Іспанії Мадрида до приморського міста Картахени, де зберігалося у гірській печері. Транспортували золото у глибокій таємниці протягом трьох днів. Вантажні роботи виконували танкові екіпажі радянських інструкторів і так звані «індустріальні робітники», тобто теж радянські «радники-інтернаціоналісти», серед них і Олександр Загуменний. Біля арсенального причалу Картахени стояли пасажирські пароплави «Уфа» та «Фелікс Дзержинський». У трюми суден завантажували металеві ящики з намальованими на боках гайками, посудом тощо. Звичайнісінький собі вантаж побутового призначення. Тільки троє людей – Орлов, Сташевський та Розенберг – вищі чиновники НКВС, знали про вміст металевих ящиків. Після завершення операції двох останніх Сталін наказав розстріляти, а Орлов, інстинктивно відчувши загрозу, до Радянського Союзу не повернувся, йому вдалося втекти з Іспанії у США. Там він 1953 року видав книгу спогадів про роботу у НКВС та операцію «Ікс». У 1991-му вона була перевидана у Москві, для автора цих рядків вона послужила одним з джерел при підготовці даного дослідження.
…Операція «Ікс» від початку до кінця тривала кілька місяців і була блискуче завершена. Іспанське золото у супроводі Сташевського морем доставили в Одесу, звідти поїздом до Москви. Учасники виконання надзвичайної ваги завдання були представлені до урядових нагород, чиновник іспанського казначейства Мендес Аспе і міністр республіканської авіації Ідальго ді Сіснерос були прийняті Сталіним. Вантажникам-інструкторам, у тому числі й О. Загуменному, ордени Червоної Зірки вручав особисто голова ВЦВК Михайло Калінін. (На той час це була найвища бойова нагорода СРСР). У нагородному листі сказано: за виконання урядового завдання, без конкретного пояснення – якого саме завдання. До речі, про нагороди Олександра Миколайовича. У 1943 році він удостоєний ордена «Знак пошани» – за відновлення транспорту, у 1945-му медалей «За трудову доблесть» – за збільшення випуску боєприпасів та «За перемогу над Німеччиною».
Насамкінець, кілька штрихів з біографії О. Загуменного. Народився він 25 листопада 1906 року у місті Мелітополі Запорізької області. Трудову діяльність почав батраком, потім працював на металургійному заводі у Донецьку. Навчався у технікумі машинобудування, Промисловій академії. Працював на керівних посадах у Челябінську, Тернополі. З 1954 року Олександр Миколайович – завідувач промислово-транспортного відділу Кіровоградського обкому партії, пізніше начальник житлового управління виконкому обласної ради. У 1976 році вийшов на пенсію, помер і похований у Кіровограді.
БАРТЕРНІ «НАТАШКИ» І «КАТЮШКИ»
Як склалася доля золотого запасу Іспанії, вивезеного до СРСР? Відповісти однозначно не можна – історія комуністичної імперії наповнена таємничими подіями, інакше вона б не існувала. То тільки сталінська пропаганда робила її безкорисною, інтернаціональною, дружньою у стосунках з союзниками. Насправді це була держава авантюрно-загарбницького змісту. Операція «Ікс» – тому яскраве свідчення. Сталін з самого початку бойових дій в Іспанії вирішив допомагати республіканцям живою силою і технікою. Люди для Генсека ВКП(б) ніколи не складали цінності, їхнє життя для нього не було ні трохи вартим. А ось на озброєнні «вождь народів» вирішив нажитися. За роки громадянської війни в Іспанії СРСР поставляв на Піренеї сотні танків, тисячі кулеметів, сім тисяч артилерійських гармат, майже півтора мільйони гвинтівок.
Найціннішим «дарунком» були літаки-винищувачі та бомбардувальники, що мали неофіційні назви відповідно «Наташки» і «Катюшки». Хоча вони не належали до найновіших конструкцій – останні моделі посилати за кордон було небезпечно із секретних міркувань – та все ж мали значну цінність. З погляду Сталіна, звичайно. Він відкрито мову про якісь торги з «друзями» не вів, але план оплати за послуги у голові виношував. Оглянувши іспанське золото (злитки, бруски, рідкісні монети), доставлене у Москву начебто на тимчасове збереження, Йосип Віссаріонович якось на банкеті після келиху шампанського сказав:
– Іспанцям не бачити цього золота, як своїх вух…
Вони й справді його не побачили. Певну частину золотого запасу без особливих дипломатичних хитрощів відразу «вирахували» за «Наташок» і «Катюшок». За деякими даними, частина золота була повернута Іспанії після падіння диктатури Франко у 1975 році. Тема золотого запасу порушувалася під час візиту у Радянський Союз короля Іспанії Хуана Карлоса І, але наслідки невідомі. Якась частина витрачена на фінансову допомогу комуністичним партіям різних країн, зокрема Італії та Німеччини – держав, які привели Франко до влади: такі парадокси міжнародного комуністичного руху. Втім, не будемо втручатися у внутрішні справи інших країн.
Юрій Матівос
Фото: маяк; на таких суднах вивозили золото Іспанії; книга Олександра Орлова; золоті злитки