На початку грудня – 125-річчя нашого видатного земляка, основоположника психологічних досліджень та психологічної освіти в Україні. Він став ніціатором створення Науково-дослідного інституту психології, нині Інститут психології НАПН України, який носить його ім’я – Григорія Силовича Костюка.
Народився він у 1899 році у селі Могильному, тоді Гайворонського району Кіровоградської області. Походив із простої селянської родини. Мав феноменальну пам’ять: під час навчання в церковно-парафіяльній школі знав напам’ять Псалтир і Біблію. Батьки завважили непересічні здібності сина й тяглися з останнього дати йому освіту. На щастя, ці здібності помітили й інші, тож хлопця взяли на повне утримання до Колегії Павла Галагана. Після закінчення Колегії 19-річний Григорій почав учителювати в рідному селі.
Не залишив він школи і під час свого подальшого навчання на філософсько-педагогічному факультеті Київського інституту народної освіти: викладав математику у київській трудовій школі №61 ім. І. Франка. Закінчив інститут 1923 і тоді ж призначений директором цієї школи. Паралельно навчався в аспірантурі за спеціальністю «психологія». У 1924 Г. Костюк опублікував свою першу наукову роботу – статтю «Математика в трудовій школі (з досвіду київських трудшкіл за 1923–1924 рр.)». Після захисту кандидатської дисертації зосереджується на науковій діяльності, досліджував проблему розумового розвитку учнів.
У 1930-ті він керівник кафедри психології Київського педагогічного інституту і завідувач психологічного відділу Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП). Професор психології (1935). Активну викладацьку робота поєднував із ґрунтовними дослідженнями, наслідками яких були публікації наукових статей, одночасно працював над україномовним підручником з психології для вишів. Цей підручник, з 20 розділів якого 16 належать його перу, вийшов друком у 1939.
Під час Другої світової війни, перебуваючи в евакуації, Г. Костюк завідував кафедрою педагогіки й психології педагогічного інституту в Сталінграді. Переїхавши потім у Казахстан, вів викладацьку роботу в Об’єднаному українському університеті, а повернувшись у звільнений Київ, став трудитися на тих самих посадах, що й до війни.
У 1945 професор Г. Костюк став ініціатором створення Науково-дослідного інституту психології Наркомосвіти (згодом – Міносвіти) Української РСР (нині Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України) і протягом 27 років як його незмінний директор спрямовував діяльність цієї установи за особисто розробленою програмою. Займався організацією психологічних досліджень, готував кадри психологів. Підтримував здібних науковців, незалежно від їх біографій. Через закиди про наявність в Інституті психології людей, підозрюваних у «буржуазному націоналізмі» (Олексія Братка-Кутинського), змушений був полишити посаду директора в 1972-му.
Широку ерудицію в найрізноманітніших галузях – від математики до музики – вчений поєднував із сумлінним виконанням обов’язку неупередженого дослідника та зворушливою увагою до своїх колег і учнів. Досягнення Г. Костюка здобули й офіційну оцінку: академік Академії педагогічних наук СРСР, заслужений діяч науки УРСР, кавалер кількох урядових нагород.
Проте його професійна доля не могла бути безхмарною. Адже довелося працювати в історичний період, мало сприятливий для вільного розвитку наук про людину. Незалежна позиція вченого дратувала чиновників, які керували освітою і наукою. На нього тим важче було тиснути, що він не був членом КПРС. Нарешті, під час чергових ідеологічних заморозків 1972 терпець в начальства увірвався і йому довелося залишити посаду директора. Проте вчений продовжував плідну роботу, очолюючи лабораторію психології особистості у рідному інституті аж до смерті 25 січня 1982 р.
Розробник концептуальних проблем особистості. Опублікував понад 250 наукових робіт (зокрема, чотиритомник «Нариси з історії вітчизняної психології», «Здібності та їх розвиток у дітей», «Навчання і розвиток особистості», «Навчання і психічний розвиток учня»), автор інститутських підручників «Психологія», «Вікова психологія»
Відомими науковцями стали його сини Платон (нейрофізіолог) та Олександр (мистецтвознавець).
За матеріалами з відкритих джерел