До українських святих, внесених у відповідний перелік, належить останній кошовий отаман Війська низового запорозького Петро Калнишевський. Цей великомученик, що крім клейнодів кошового отаман мав військове звання генерал-лейтенанта російської армії, після руйнування останньої Січі став бранцем імперії. Вона згідно з наданим йому генеральським чином мала б і надалі шанувати цю людину. Але у росіян все не так. Зруйнували Січ брати православні, конфіскували у кошового отамана все майно, а самого заслали на Соловки до монастиря, до ями, яку вважали одиночною келією. Там і прожив з 75 до 103 років видатний український великомученик.
Цей вступ до того, що вже звільняється від совкового топоніма одна з площ нашого міста. Одного разу ще років шість тому вже пропонувалося назвати іншу площу його іменем. Не судилося І не сталося. А дарма, бо Петро Калнишевський був тісно пов'язаний з нашою фортецею та містом. Дехто заперечує, мовляв, цей факт не доведений, не зафіксований і тому подібне. Але усім посвяченим у таємниці історії відомо, що у фортеці святої Єлизавети неодноразово відбувались переговори між її російською адміністрацією та запорозькими козаками. Хто міг представляти Січ на цих переговорах? Звичайно, її очільник, кошовий отаман. Не міг же він піти на лікарняний та послати замість себе когось іншого… У козаків не було тоді такої практики. Переговори стосувалися спірних земельних питань, які виникали між козаками та новими господарями-загарбниками з російського боку. Землі наділялися російською адміністрацією своїм служивим людям, але час від часу у тих земель вже були власники. І це засвідчувалось певними правовими актами, бо на Січі безладу не існувало.
Відомі факти, що Петро Калнишевський турбувався про господарський розвиток цих земель, де тепер наше місто і його околиці.
Тож нинішній площі Дружби народів дуже пасувало б ім’я кошового отамана Петра Калнишевського, тим більше, що тут якраз гарне місце для встановлення йому пам’ятника. Ми всі в неоплатному боргу перед цією видатною постаттю, останнім отаманом Запорізького війська. Борги треба спокутувати, помилки забуття виправляти та ставати з безбатченків справжніми українцями славного козацького роду.
Анатолій Авдєєв