Григорій Микитович Омельченко (22 січня 1911 — 28 лютого 2002) — останній лоцман дніпрових порогів. У мене в руках його вишиванка. Він яскравий представник покоління у котрого ми прийняло жовто-блакитний прапор. Лоцманська Кам'янка вище Дніпрового порога Кодак.
Дев'ятнадцятилітнім він став отаманом плоту, а у 21 рік — помічником лоцмана. З 1929 року, після того, як його земельний наділ, що дістався від предків, відібрала радянська влада, пішов працювати у колгосп, а після закінчення вечірньої школи вступив на підготовчі курси до Інституту професійної освіти, згодом перейшов на соціально-економічний факультет Дніпропетровського університету. Григорій Микитович учасник археологічних експедицій Дмитра Івановича Яворницького. 1937 року закінчив геолого-географічний факультет Харківського національного університету, працював учителем географії та астрономії в середніх школах і сільськогосподарському інституті м. Мелітополя, лектором обласного лекторію м. Запоріжжя.
Пройшов Другу світову війну від початку до кінця, був офіцером-артилеристом, отримав контузію, а після закінчення війни ще рік служив на території Австрії, Угорщини, Болгарії. Після повернення з армії Григорій Омельченко працював директором педагогічного училища.
Голод 1946 року, смерть тисяч людей, настільки вразили його, що Григорій Микитович написав про це листа до ЦК КПРС. Відповідь отримав дуже швидко — як «ворог народу» був засуджений по ст. 54-10 на 10 років. Пройшов табори у Сибіру, на Амгуні, Амурі та Сахаліні, дивом, а швидше завдяки мужності, фізичній витривалості залишився живим. Реабілітацію за відсутністю складу злочину отримав тільки у 1961 році.
Після того ще працював вчителем географії та астрономії, директором школи, але був звільнений за те, що учням сказав: «Мазепа ніколи не був зрадником України».
Він є один із засновників дніпропетровської організації Народного руху України.Написав і видав книгу «Спогади лоцмана порогів Дніпрових». Створив музей лоцманів Дніпрових Порогів.
Юрій Фоменко
