Текст, який написала Христина Коціра, повністю наведений нижче, фейсбук визнав таким, що "порушує норми чи ще там щось спільноти". Дуже схоже на те, що руська вата намагається забороняти нам говорити про важливі речі.
* * *
– Горчінская, к следователю!
На ватяних ногах 22-річна Ванда поволоклася до дверей. Тіло боліло. Сьомий день, як її затримали. Йшла темним коридором, потім сходами. До чого готуватись? Попередні рази ставили до стіни, били в голову, накидали на шию зашморг. Слідчий впирався ногою в живіт, а його помічник – у спину, душили.
«Бандеровская сука, все нам расскажешь. Где крыивки, где крыивки???» – відлунювало в голові. Переступила поріг кімнати для допитів. «Мы тебе шутку организуем, – погрозливо скалився гебешник Бровін, – раздевайся!» Влупив нагайкою. Вона стояла і не рухалась.
Тоді катюга кинувся зривати одяг сам. Люто шматував шлейки бюстгальтера. Віддирав від понівеченого тіла труси, присохлі до кривавих струпів. Серед розкиданих по всій кімнаті лахів стояла гола дівчина. А гебіст покликав усіх тюремників, роздав їм нагайки й металеві прути: «Бєйте по очереди. Сейчас она все расскажет».
Найбільше боліло, коли бив свій, місцевий. Намагалася зазирнути йому в очі: як ти можеш? Ховав погляд.
Бровін тим часом зняв із себе піджак. Сліпуче біла шовкова сорочка в тонку синю смужку зовсім не вписувалася в жахіття, яке коїлося в цих темних катівнях. Бровін закотив лівий рукав. Ванда вже лежала на підлозі. Підняв її за волосся і ребром долоні сильно влупив по шиї. З рота, вух і носа цівками бризнула кров. Ванда далі вперто мовчала.
«На всю жизнь этот праздник Восьмого марта запомнишь! Одевайся, курва бандеровская!».
«Где крыивки?» – ще довго відлунювало в голові й побитому тілі. Не видала. «Дякую тобі, Боже».
Сьогодні вкотре нагадую історію життя Ванди Горчинської — жінки, яку, повірте, не здивували звірства росіян в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших містах і селах в наші дні, бо все це вона бачила, пережила і перетерпіла ще 1946-го.
Сьогодні Ванді Горчинській — 98. Вона для мене — та соломина, за яку я тримаюся, коли настає момент «все пропало». Бо хіба могла Ванда в 1946-му — збита і зболена — отримавши вирок — «15 лет лишения свободи» — повірити, що переживе всіх своїх катів? Усіх тих мос…лів, які систематично знущалися, які вивезли під китайський кордон всю родину, а її саму мордували в холодних норильських таборах, хіба могла вона знати, що переможе?
Сьогодні Ванді Горчинській — 98! І вона перемогла.