У ці жовтневі дні славне своєю історією місто Хотин Чернівецької області відзначає 400-річчя Хотинської битви 1621 року. Як пишуть нинішні історики, від її результатів залежала майбутня доля всієї Європи. Отож, як на мене, цю дату мала би відзначати не тільки вся Україна, а й та сама Європа – як день перемоги козацького війська під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного у війні між Річчю Посполитою і Османською імперією.
Два роки тривала війна, чотири тижні – кровопролитна битва, в якій українські козаки демонстрували неймовірну мужність і доблесть в поєднанні з військовою майстерністю, незнаною ні туркам, ні полякам. Один з хроністів цієї світової баталії Евергард Вассенберг згадував: «Ці люди значно перевищили славою спартанців. Там таких було триста під Фермопілами, козаки ж числом тільки шістдесят у чистому полі стримали військо, силою рівне Ксерксовому».
Та коли нарешті 29 вересня 1621 р. «блискуча Порта» і «шляхетна Річ Посполита», втомившись, вирішили піти на перемир’я, поляки, які ще вчора були союзниками козаків і благали на колінах підмоги у Сагайдачного, не допустили на підписання мирної угоди… самих ПЕРЕМОЖЦІВ, бо вважали, як виявилося, їх… звичайними найманцями!!!!! Більше того, Хотинський мирний договір урізав права й можливості військової республіки Сагайдачного, зокрема, передбачав припинення походів запорожців на Кримське ханство і Османську імперію, тобто не давав права на самозахист, милостиво дарувавши взамін «свою прихильність», що, як відомо, як і московська, було завжди лукавою.
І тоді, коли султан з крулем влаштовували один перед одним мальовничі паради, дарували один одному слонів і породистих жеребців, справжній переможець Гетьман український Сагайдачний, поховавши своїх побратимів, повертався в Україну, до Києва з половиною свого війська...
Та це ще не вся «подяка» ворогів чи друзів… Як відомо, по дорозі Гетьмана наздогнала підступна отруєна стріла, пущена в спину… Ким? Ворогом, зрадником? Історики цей злочин списали на татар… На жаль, не зробивши висновків, що з правіку ні Європі, ні Азії, ні євро-азійській Росії держава Україна – Незалежна, сильна, могутня, демократична була НЕ ПОТРІБНА… І буде. У чому переконуємося й сьогодні. І нам, українцям, це треба запам’ятати, як «Отче наш», а нашим керівникам усіх рівнів, президентам і головнокомандувачам – зарубати собі на носі і працювати на саме таку ДЕРЖАВУ УКРАЇНУ.
Галина Тарасюк
Дума про гетьмана Сагайдачного
400-річчю перемоги його війська у битві під Хотином
у жовтні 1621 р. – присвячується
О, Господи! У світі знову горе!
Неначе збожеволів божий люд!
Османи знов скородять Чорне море
І пруть на Русь-Вкраїну звідусюд!
Не розбереш, де вороги, де друзі?
Москва – на ляха, ляхи – на Стамбул!
Чорніє сонце на вечірнім прузі,
І червоніє у Дністрі намул…
Всяк хоче злота, слави, прагне крові…
Всім мало влади, почестей, земель…
Уже султан на пагорбах Молдови!
Уже знімають двері із петель
В оселях православних – бусурмани!
Але не кращі, Господи, й свої…
Колотяться ненавистю слов’яни –
Як вороняччя – у кублі змії!
То тільки зверху – все і любо, й тихо,
Та в кожного – свій на Вкраїну план.
Налигач в’ють на козаків із лика –
З Москви боярин, із Варшави – пан.
І хочеться, і колеться, і лячно…
І ненадійна клятва зрад і змов…
Але стоїть, як скеля, Сагайдачний!
Й горить відвагою палка козацька кров!
А Порта вже під ХОтин підступає…
Тремтить Європа, і Москва тремтить!
І знову зрада-змова закликає
Священну перемогу освятить
Козацькою звитягою… Ох, славо!
Важка ти, як гетьманська булава!
Та шле послів Литва, і шле Варшава,
І чолобитними засипала Москва…
О, рідна земле! Доля твоя клята
На перехресті світових доріг…
Якби ж я міг за пазуху сховати
Тебе, немов дитя! Якби ж я міг!!!
(…) О, гетьмане!!! Який ти необачний…
Чи славою упився, чи здурів?
А ти стоїш на полі битви й плачеш
Сльозами сиріт, вдів і матерів…
А ти рахуєш військо поріділе…
– Простіть, сини! Вина моя – без меж…
Та я повів вас на святеє діло:
Земля Хотинська – Русь-Вкраїна теж! –
І чуєш відповідь, немов зітхання вітру –
Небесний хор козацьких голосів:
– Не плач, гетьмане! Бабські сльози витри!
Ми полягли, але живі! Усі!
Ми – у строю! Бо мир цей – передишка
Для Волі й Степу. Тож збирай полки!
На Січ! На Січ! Москва вже чортом дише!..
Та стережись! Он вороном метким
Стріла летить! Пімстлива чи «подячна»?
І мітить просто у твоє плече!
Невже, за перемогу?!! О-о, як смачно
Регоче ворог! Рана… як пече…
Та гетьман не ридає вже! Не плаче.
Іскриться люттю серце молоде!
Вертає на Вкраїну Сагайдачний,
А слідом військо стомлене іде –
Через степи, і гори, і долини,
Із пісні в пісню, з вічності – в цю мить…
Й летить стріла у серце України…
Летить стріла… Вже сотні літ летить.
вересень-жовтень 2021 р.