Поєднати висоту Божої віри із національними святощами

Голова обласної ради Сергій Шульга вперше вручив відзнаку «З добром до людей» під час урочистостей із нагоди Дня Соборності України. Її отримали єпископ Кропивницький і Голованівський Православної церкви України Марк і Протопресвітер Кіровоградський Української Греко-Католицької Церкви отець Іван Третяк.

«Найцінніше для нації бути єдиною. І в день злуки України нам потрібно в першу чергу згадувати і повертатися до місії, до суті соборності. Маємо пам‘ятати: ми непереможні, коли єдині. Історію держави, історію країни, в якій ми живемо, творять люди. Своїми вчинками і здобутками. Своїми добрими ділами. Такими є Владика Марк і отець Іван Третяк. Ви робите дуже багато для нашої єдності, для підтримки родин загиблих військових, для наших захисників», – проникливо зауважив Сергій Шульга.

І це справді дуже симолічно, бо тільки там перемога, де є духовна єдність. Впродовж віків Україна була розділена духовно. Очевидно, прийшов час переосмислити минуле, чітко усвідомити, що роз’єднаність, особливо духовна, завжди була на руку насамперед нашим ворогам.

І наша Українська церква, яка вирвалася з неканонічного і підступного підданства РПЦ, обов’язково має стати осердям справжньої духовності, Божої любові і опорою чесного суспільства, інакше буде відтіснена на далекі маргінеси і з часом зовсім нівельована.

Тим більше, що у нашій давній християнській (до ув’язнення в РПЦ) традиції такий підхід був осмислений і сформульований нашим філософом-класиком Григорієм Сковородою. Йдеться про активізацію внутрішнього духовного життя, «молитводумання», а не здійснення обряду. Він сам по собі нічого не вартий без внутрішнього долучення людини до духовного світу. Бог дав не інституції, не установі, а кожній людині Силу долати зло!

Якщо говорити про зближення християнських гілок віри, то в Україні був досвід спроб об’єднання католицької і православної церков часів вікопомного Петра Могили. Разом із заснуванням Києво-Могилянської академії це були найважливіші його кроки у цивілізаційному поступі. Історик Аркадій Жуковський у цьому ключі цитує Олександра Оглоблина, визнаючи таку оцінку найбільш розсудливою і правильною: «Могила зумів поєднати щиру відданість ідеалам і традиціям Православного Сходу з глибоким розумінням історичних і культурних заслуг Католицького Заходу і прагнув створити синтезу вселенськости на базі Руської (Української) Церкви».

Тоді не вдалось, але має вдаватися нащадкам?

Звісно, життя йде вперед. І сьогодні говорити про організаційне об’єднання хоча б християнських конфесій дуже проблематично. Але надзвичайно важливо, щоб духовне і національне взаємно підсилювалось. І тут важко не згодитись з релігієзнавцем Анатолієм Колодним: «Різні християнські конфесії і церкви України не мали б прагнути до свого монопольного впливу на релігійно-духовне життя усіх українців, а наявні між ними розбіжності переносити на грунт національного, якщо вони бажають йому служити. Лише сходження на рівень національної ідеї як пріорітетного принципу гарантує підхід до конфесійної відмінності й окремої церковної належності як чогось перехідного і не основного в суспільному і релігійному процесі, утвердження в думці, що Україна одна для тих, хто бажає її відродження і Бог один для тих, хто у нього вірить».

Ми живемо у час бурхливого розвитку сучасних інформаційних технологій. Використані з розумом, вони потужно допомагають комунікувати, розвиватись, мати швидкий доступ до величезних масивів інформації, бути присутнім на цьому полі і навіть знаходити своє громадянське чи творче самовираження. Та, на жаль, у цього процесу є й зворотній бік. І маніпуляція суспільною свідомістю, яку ми вже згубно відчули на собі, ще не найгірше з того арсеналу.

Цілеспрямований агресивний вплив на людську свідомість нині уже здатен повністю дезорієнтовувати, фактично знищувати людську особистість і перепрограмовувати її на якісь конкретні цілі. Стирання грані між добром і злом, нав’язування нігілізму, цинізму, повна дезорієнтація у координатах правда-неправда, багато іншіх шкідливих і руйнівних для людської психіки впливів. Створення біороботів сьогодні уже не фантастика, а страшна реальність. І ця загроза тим страшніша для нас, бо ми знаходимося у стані реальної війни з останньою у світі імперією, яка заради власного виживання і утвердження не зупиниться ні перед чим.

Що можна протиставити цьому? Тільки потужну і суперміцну систему внутрішніх цінностей людини, найякіснішим цементом для якої може стати віра і Божі заповіді. Адже відсутність будь-якої міри, орієнтиру в царині капіталів відразу деформує політичне життя, а зміст діалогу наповнює потворами-гібридами: симулякрами, фриками, фейками тощо. Поява окремого глосарію для цих покручів свідчить про вже сформовану небезпечну версію розвитку, а радше — занепаду цивілізації.

Тільки тоді, коли в політиці церква стане свідком правди і поверне в діалог позитивну міру буття, ми зможемо уникнути трагічної перспективи. При цьому слід розуміти, що бути присутнім у політиці не означає бути її учасником (годинник хронометрує час гри, іноді навіть визначає переможця, але він не робить ходів на шахівниці, залишаючись лише мірою). 

Церква є мірою буття цивілізації. І якщо її штучно "видалити" з політики, цивілізація пуститься берега.

Важко не погодитись із думкою одного із гімалайських лам, викладеною у книзі дослідника східних релігій Ернеста Мулдашева у книзі «Від кого ми походимо?»: «Психічна енергія володіє велечезною силою, особливо, коли вона йде від великої маси людей. Наприклад, коли у суспільстві накопичується негативний потенціал, то людям стає важко думати про хороше і добре, а смакування всього негативного стає звичайною справою. Це, як правило, веде до регресу суспільства. Якщо в суспільстві накопичується позитивний потенціал, це, без сумніву, веде до прогресу».

Чи не це ми бачимо навколо? Чи не у цьому суть і гібридної війни, що ведеться проти нас? Адже звичайна матеріальна війна, всупереч навіть значних втрат, може об’єднувати суспільство, певна перемога, навіть незначна, може стати основою для великих перемог. А розповсюдження хаосу, брехні, цинізму, байдужості, перекручування інформації, загальна зневіра, відсутність правди і моральних орієнтирів здатне навіть матеріально сильну спільноту перетворити на нікчемну, безсилу і маніпульовану.

Думаю, кожен з нас уже відчув згубну силу постправди, коли ми розсипані на безліч індивідуальних правд, більшість не вірить нікому і нічому і ні про що у такому суспільстві домовитися неможливо. Зате у ньому прекрасно працює маніпуляція, об’єктами якої ми й стали на виборах. Як же протистояти згубній постправді? Публіцист Валенти Ткач стверджує: «Слід просто озирнутися назад. Часто вихід буває там, де був вхід. У цьому сенсі варто згадати про церкву. Вона повинна знову стати системою відліку, системою координат, мірою буття правди. Їй не варто навіть вступати в полеміку чи диспути. Церкві слід бути базою порівняння правди. А вже справа кожного – координуватися до неї, чи ні. Але всі повинні розуміти, що правда – є! Тоді індивідуальні правди знову отримають шанс об’єднатися в симфонії правди, а суспільство і цивілізація вберегтися від занепаду та розпаду. Але це вже питання до самої церкви, відповідати на яке слід без будь-якого популізму, бо знати про Бога і вірити в Бога – це зовсім різні речі».

Сучасні технології здатні не лише плодити безліч «правд», маніпулювати свідомістю і стирати грані основоположних понять, а буквально стирати людську особистість, нівелювати розум і душу. Страхітливу картину малює науковець і публіцист Михайло Гончар: «Голлівудсткий трилер «Чужий», прем’єра якого відбулася 40 років тому, може бути вдалою ілюстрацією того, як діє Росія у своїй експансії зовні. У фільмі позаземна істота – монстр непомітно пробирається в людину, використовуючи її організм для вирощування собі подібних. Коли людська оболонка стає непотрібною, народжкється новий монстр. Схожим чином діє і Росія, проводячи масованою пропагандою, зусиллями лобістів та агентів впливу, імплементацію токсичних наративів в інформаційне середовище, соцмережі. На вислів Владислава Суркова мало хто звертає увагу, а даремно. «Чужоземні політики приписують Росії втручання у вибори та референдуми по всій планеті. Насправді справа ще серйозніша – Росія втручається у їхній мозок і вони не знають що робити з власною зміненою свідомістю» – стверджує головний технолог російської версії гібридної війни. І він тут не помиляється. Таке втручання у мозок часто не помітне для того, хто є об’єктом. Ба більше – політик може вважати, що це його власні думки, чи що він самостійно прийшов до певної думки».

Отож, як бачимо (і відчуваємо на собі у деяких регіонах України, насамперед на Донбасі!) технологія створення людиномонстрів уже працює. І у першу чергу – проти нас, українців. Бо ті, хто використовує цю диявольську технологію дуже чітко розуміють: без нашої тисячолітньої історії, без нашої церкви вони втрачають більшу частину своєї ваги у світовому гуманітарному і культурному тренді. Тому так ненавидять нашу мову, культуру, історичну пам’ять, як чорт ладану бояться національної церкви, тому з такою затятістю і працюють, аби перетворити українців на адептів рускава міра, відводячи їм роль біомаси у власному світовому возвеличенні.

Тож, просто життєво важливо плекати свою національну церкву (незалкжно від конфесій), поєднуючи висоту Божої віри із національними святощами, нашою Соборністю, бо тільки ці два крила можуть піднести і врятувати від тих ворожів монстрів. які вже почали роздирати наш розум і душу.

Світлана Орел


Надрукувати   E-mail