У жовтні українці з давніх-давен вшановують свято Покрови. Вона припадала на 14 жовтня, а за новим стилем святкується 1 жовтня.
За християнською версією чи то в 903, чи то в 910 році Константинополь був оточений ворогами. Але вчитайтеся, якими воргами! За одними даними – сарацинами, а за іншими – скитами (скіфами), і навіть русами під проводом Аскольда, тобто, у цьому випадку – нашими прапредками! Тоді Божа Мати у Влахерській церкві, начебто, покрила городян омофором – своїм шарфом-покривалом. Самі городяни того не бачили – про це їм сповістив юродивий, що був там присутній! Еге аргумент? Після цього прийшли захисники Константинополя і відігнали сарацинів від міста. Але сарацинів чи, все таки, скіфів, русів?! Якщо таки скитів – то християнська Покрова є святом… перемоги над праукраїнцями! То що ми святкуємо?
У давніх же українців – це свято матері Слави. У Велесовій Книзі читаємо про неї такі слова: "Б'є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого, бо ми є русичі!" Як бачите, йдеться про живу істоту.
Звертаю увагу саме на цей дуже важливий і дуже суттєвий момент: церква веде мову про Покров Божої Матері – себто, про шматок тканини, хай, навіть, і чудодійної. А народна українська традиція веде мову про Покрову, як про живу істоту, як про матір.
У християн Європи це свято не називається Покровою і не таке вже й шановане. У поляків, приміром, ані 14, ані 1 жовтня – за григоріанським і юліанським календарями – не внесене навіть у перелік важливих релігійних свят. Там це свято – ochrona wacacyjna – захист. Та й по всьому.
Відомо, що свято Покрови особливо шанувалося козаками. Тому воно отримало і другу назву – Козацька Покрова. Козаки на її честь збудували чимало храмів. Та й у бій ішли, як твердять історики, за віру православну. От тільки що вони вкладали в зміст слова «православна»? Тут теж питань багато. Бо Праву (небесний світ) славили… язичники.
Швидше всього, усвідомлено і показово козаки ніби шанували християнський Покров Божої Матері, а на рівні підсвідомості, самі того не розуміючи, – давньоукраїнську живу істоту Покрову, а не покривало. Це передалося їм від звичаю, від прабатьків.
Хтось може з цим і не погодитись. Але кому не відома постать козака Мамая? Його зображень – тисячі та й тисячі. Він – своєрідний і дуже шанований символ козацтва. А придивіться до його зображень уважненько. Ви там знайдете нагрудний хрест? Отож бо. Не знайдете. А це зовсім не випадково. Зовсім не випадково.
З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день слави українського козацтва. От вам і повернення до дня Матері Слави!
А яка ж справжня суть давньоукраїнської Покрови? Яка етимологія цього слова? А проста: Покрова покриває землю або листом, або й снігом. Про це каже, наприклад, сучасний вчений-етнограф Пономарьов.
До Покрови, – все уже в коморах. А тому – це пора весіль. Фата нареченої – це теж покров, омофор (от тільки листя чи снігу?)
На Покрову також покривались, ремонтувались толокою і покрівлі вдовиць «аби щастя їх судьбу від нещастя покрило» – мовиться в одній з оповідок. До речі, в багатьох місцевостях України жовтень називався листопадом, (що таки більше відповідає істині). А ще в українському Поліссі він довго носив назву «братчина»…. Чи не тому, що гуртом, братством допомагали знедоленим?
Як уже зазначили, тотожною Покрові у наших пращурів була Мати Слава. Вона вважалась богинею воєнної перемоги та мисливської удачі і була одним з найголовніших та найдревніших божеств українців. З її зображенням на щитах наші предки ішли в бій.
Також це є осіннє свято Матері-Землі, бо, як уже сказано, вона в цей день покривається листом, іноді снігом, лягає спати на довгу зиму, щоб з новими силами взятися до роботи навесні.
Тож хоча свято Покрови шанується і християнами, і рідновірами України, зміст свята, одначе, навіть за однакової назви, зовсім-зовсім різний. Та й введена була Покрова у християнстві лише в 10 столітті! А давня українська віра на той час уже мало потужну силу і про Покрову-Матір Славу там уже йшлося. Тим не менше християнські мотиви у Покрові сьогодні значно сильніші, ніж народні.
Але в побуті, як уже казано, – це пора весіль. Дівчата просили: «Свята мати Покровонько, покрий мою головоньку» або «Мати-Покровонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”. Зверніть увагу і в цьому випадку: дівчата звертаються не до якогось міфічного покрову-покривала, – шматка тканини – котре лежить в основі християнської традиції, а до живої істоти, до божества, до Матері-Покрови, себто, до давньої Матері-Слави і давньої української Покрови. Та ще й паралель проводять: покрий землю і голову.
Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Та й обряд покривання до цього часу зберігся у весільному дійстві.
Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову господиня брала вишитий рушник і розвiшувала його над вхiдними дверима, як оберіг.
Як чинити в цьому разі кожному з нас? До чого прислухатися і що шанувати? Відповідь простесенька: як вам каже совість і знання. Особисто я схиляюся до нашого давнього трактування цього свята. Бо воно, це трактування, зародилося на нашій землі, воно, це свято, шанувалося нашими прапердками. Слова «Покрова» і «покривати» мають один корінь. І природнішим таки є покров землі листям і снігом, бо ж маємо враховувати природовідповідні вірування наших предків, а не якийсь омофор, хай і святий, але невідомо, проти кого спрямований…
А ще надзвичайно важливим є часовий фактор: Покрова і Мати Слава в українців (чи у тих етносів, які нам передували, якщо вже комусь так нестерпна назва «українці» для тисячолітньої давнини) уже були та й були. А християнство, проіснувавши на інших теренах уже тисячу років, і не згадувало цього свята, а ввело його в 10 столітті. Чи не для того, щоб вихолостити справжню суть цього свята на нашій землі і підмінити цінності?
Володимир Яремчук