У рідних Чернівцях, які так оспівував і якими так гордився, після перенесеного інфаркту і коронавірусу, 16 травня в кардіологічному центрі помер один із основоположників української естрадної пісні, великий вчитель, композитор, музикант і стратег Левко Дутковський. До 80 повних літ додалося лише 37 мучених і хворобливих днів. Легенда української естради, засновник славнозвісного на весь світ ВІА «Смерічка»…
…У новорічну ніч 1967 року Левко Тарасович відчув Господнє призначення і з цієї дороги не схибив ніколи — треба співати не чуже, а своє рідне, українське. У житті мав дане йому Богом щастя: створити славнозвісний, не схожий на будь–який інший колектив, ансамбль “Смерічка” та, знайшовши нову музичну хвилю, визначити його творче спрямування. Саме він підхопив європейську хвилю біг-біту в далекому 1966 році в невеличкому буковинському районному містечку Вижниці і перший почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп– та рок-музики з народним гуцульським, буковинським, загальноукраїнським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль, створивши високопрофесійний колектив, на який рівнялися, у якого вчилися.
Із тодішнього всесоюзного радіо– і телеефіру звучала українська пісня у виконанні ”Смерічки” (тоді ще самодіяльного колективу Вижницького районного Будинку культури). Майже не маючи ніякої інформації з-за кордону і досвіду, Левко зміг пройти тими ж шляхами, що й легендарні світові рок-групи. Саме Левко Тарасович вивів на найвищий рівень виконавської майстерності таких самородків, як Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. Володя Івасюк теж називав Левка своїм вчителем, перші свої твори довірив ”Смерічці”. Та й перші кроки на естраді Софії Ротару тісно пов’язані з Левком Дутковським. Він, автор пісень ”Незрівнянний світ краси”, ”У Карпатах ходить осінь”, ”Горянка”, ”Сніжинки падають”, ”Матіоли цвіт”, ”Черешневий гай”, “Якщо любиш, кохай”, усе вище піднімаючи своїх учнів, постійно залишався в тіні.
«Завжди щиро радів успіхам своїх друзів, — зізнавався Левко Тарасович. — Найбільшою насолодою для мене було спостерігати, як поставлену мною музично і режисерськи концертну програму “Смерічки” захоплено і щиро, зі сльозами на очах, сприймав глядач. Швидко плине час, але я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить дуету Яремчук–Зінкевич. Ми всі зустрілися у потрібний час у потрібному місці: Володя Івасюк, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Алла Дутковська і я …»
Звання заслуженого артиста отримав пізніше від своїх учнів Василя Зінкевича і Назарія Яремчука. І народним став набагато пізніше від них. Тренери завжди за кулісами, в тіні. Тим більше, що нагороди і регалії його ніколи не цікавили.
Хоч і не настільки відомий і популярний, як на те заслуговував, але відвертий, щирий і щасливий творчістю, з іскорками в очах і з любов’ю до друзів–побратимів. Залишався таким до останнього земного дня.
Михайло Маслій