На місцеві вибори я піду, щоб проголосувати за місто, з яким пов’язане майже усе моє життя, добре знаю його. Пишаюся будівлями, у спорудженні яких брав участь, у спеку перепочиваю під деревами, які колись висаджував, на книжкових полицях бібліотек міста стоять мої книжки про нього. Я описував своє місто у газетах, прославляв по радіо і телевізору. І не моя вина у тому, що сьогоднішній Кропивницький постає в уяві читача не зовсім таким, яким я бачив його багато років тому. Свої чергові сподівання на краще покладаю на наступні місцеві вибори.
Замість обсерваторії й «Добруджі» – руїна
Українська мова на початку 1990-х років збагатилася незвичним для місцевого обивателя терміном – приватизація. Дуже швидко народ, розібравшись у тонкощах процесу, дав йому точнішу назву прихватизація. Як репортеру і оглядачеві обласної преси, мені були добре відомі відкриті, а ще більше приховані засоби втілення у життя приватизаційних процесів по всій області. Але не треба було відлучатися у далекі мандри для збору фактажу, коли він сам впадав у очі прямо з вікон власної квартири. Ось у кінці вулиці Калініна (тепер Шульгиних) тягнеться увись загадковими куполами гарна, викладена з білої цегли будівля. Вона мала стати небаченим у місті новітнім навчальним комплексом, до якого увійдуть щойно споруджений обласний Центр дитячої та юнацької творчості (ДЮЦ), ЗОШ №4 та цей заклад з першою у наших краях астрономічною обсерваторію. Уявляєте – цілий науковий квартал! Куди братися тому Києву чи Одесі!.. Та настали лихі 90-і, будівництво закладу з обсерваторією припинилося, хоча уже перебувало у стадії завершення. З того часу промайнуло три десятиліття, новобудова з обсерваторськими куполами руйнувалася з допомогою розкрадачів будівельних матеріалів, перетворювалася у хатину без вікон і дверей. Місцеві гострослови дали руїні назву – колізей. Сьогодні будівля має жалюгідний вигляд, її бралися відновити, мабуть, з десяток керівників області. Але, як мовиться у народі, не по Савці свитка. Та ось читаю у ЗМІ: черговий (який за рахунком?) голова ОДА Андрій Назаренко збирається перетворити напівзруйнований колізей на грандіозний Будинок спорту. Ну, що ж – почекаємо повторення Васюків Остапа Бендера, нам не звикати. На порозі ж вибори до місцевих рад, а рейтинг слуг народу катастрофічно падає.
До виборів маю що сказати стосовно архітектурного обличчя мого рідного міста. Будинок, у якому я живу, розташований навпроти описаних об’єктів і теж претендує на славу Васюків. На першому поверсі будинку, який споруджувався практично одночасно з усіма згаданими, був облаштований продовольчий магазин «Добруджа». У інтерв’ю, яке давав мені міський голова перших років незалежності України Василь Мухін, магазин названо кращим у місті. Він справді таким був і за архітектурним оздобленням, і за культурою торгівлі. Нічого того не лишилося. Кому і за яку ціну було продано магазин з прилеглою територією, уже ніхто не встановить. З приміщення вивезли все обладнання, прибрали навіть бетонні плити, якими було викладено навколишню територію. Приміщення перепродувалося щонайменше разів три-чотири. Останні «господарі» доконали колишнього лідера торгових приміщень, вирубавши 12 тридцятирічних красунь-лип, кілька сосон біля магазину і знищивши затишний скверик. Я написав скаргу до обласного суду, до ОДА. Але то був голос волаючого у пустелі. Сьогодні будова з прилеглою територією нагадує фотознімки з понівечених війною поселень.
Навпроти омертвілого магазину, на проспекті В. Винниченка – чергові безжальні жертви «господарської» діяльності міської влади минулих часів. Не варто розповідати про тамтешню забудову – для чого душу рвати? Тепер все те відгороджує традиційний нинішній паркан, заглядати за який десятиріччями не бажає ніхто. Але саме п’ятачок на зламі загорожі приваблює рекламодавців. Сьогодні його використовує команда претендента на крісло міського голови, екс-регіонала, підприємця і лідера партії ‘’Перспективи міста’’ Артема Стрижакова. Він уже другі вибори підряд претендує на крісло міського голови. Все щось вигадує, мудрує, пропонує, обіцяючи перетворити занедбане місто на казкове. Раніше він обладнував квітники на стовпах біля людних зупинок міського транспорту, розмальовував фарбами вулиці і набережну Інгулу. Тепер постав відразу на кількох рекламних щитах у самісінькому центрі міста перед парканами занедбаних будівель у повному складі своєї виборчої команди, пропонуючи виборцям свої творчі досягнення. При цьому про ліквідацію ганебної для міста-обласного центру спотворених огорож у програмі претендента на міського голову-господарника не йдеться.
До наступного потворного паркану – пам’ятки 90-х – усього кілька десятків кроків. Колись пустирище на розі вулиць Вячеслава Чорновола-Преображенської носив певне культурно-розважальне призначення. На ньому інколи розміщували мандрівний цирк «Шапіто», у дні передсвяткових міських ярмарок встановлювали гладенький стовп з привабливими речами на верхівці, наполегливі чоловіки намагалися дістати їх… Потім з’явилися новонароджені комерсанти-бізнесмени, цілком справедливо прозвані народом нуворишами. У більшості випадків, користуючись неправдами, жонглюючи нечіткими законами приватизації-прихватизації, вони захоплювали громадські та державні приміщення на зразок колізею та магазину «Добруджа», окремі з них «законно» розкрадали землю.
Команда Стрижакова на варті паркану
Як і оцей ласий шмат поміж трьома центральними вулицями та Головпоштамтом. Причому, у жителів цілого мікрорайону відхопили повністю квартал на вулиці Гоголя і поставили посеред тротуару п’ять чи шість контейнерів для сміття. Проїжджу частину перетворили на стоянку (тепер кажуть – парковку) особистого транспорту. Як безпечно пересуватися тут пішоходу – не пояснить ніхто, навіть місцева поліція, яку мав би стривожити подібний стан речей на міських вулицях. Погляньте на фото, зроблені на вулицях нашого обласного центру. Що твориться за парканом, не знають ні представники влади, ні санстанція – десятки років відчужена земля належить якомусь нуворишу, який тепер живе на Лазурному березі Франції чи в Іспанії. І ніхто його там не може (не хоче?) дістати, а відібрати украдені ним ділянки землі у центрі міста не наважиться. За три десятки літ змінилося шість міських голів і два тимчасово виконуючих обов’язки. Але жоден з них не насмілився законно відібрати фактично украдену у громади землю, перетворену на смітники посеред міста. Вже не кажу про горезвісний Центральний сквер (колишній імені Б. Хмельницького). Орендар його довів колишню окрасу міста до місця ночівлі бродячих тварин та, перепрошую, громадського туалету. Хтось пам’ятає оригінальну скульптуру міського двірника минулого, встановлену на Перспективній вулиці біля Головпоштамту? Нуворишу-господарю землі біля державної установи пам’ятка історії не сподобалася, він її прибрав. Хто йому ту землю надав? Чому поперед багатолюдного об’єкту дружно засохли кілька гарних дерев?
Обіцянками вивести Кропивницький трохи не на рівень європейського міста схиляють виборця до себе представники партій «Перспектива міста», «За майбутнє», «Батьківщина», ОПЗЖ, «Рідне місто». Щось не помітив, щоб у їхніх виборчих програмах мовилося про надання нашому місту пристойного зовнішнього вигляду. Особливо вражає стан понівечених тротуарів, вкритих ямами-канавами у самісінькому центрі міста, обставлених карикатурними ґанками, східцями, всілякими прибудовами-прибамбасами, які заважають нормально ходити тими тротуарами. Ви ними користуєтеся? Пройдіться, керівники партій і претенденти на посаду міського голови, вулицями центру, скажімо Преображенською, Гоголя, Пашутіна. Та ще коли капне дощ чи впаде сніг. На який прогрес можна сподіватися, коли сучасний Кропивницький набагато відстає у зовнішньому вигляді від міста 1960-1980 років? Кажу так, бо добре пам’ятаю ті роки. Місто дороге для мене. А для вас? Хотілося б порівняти його з вашими власними обійстями, які ви набудували за роки незалежності, особливо у привабливих рекреаційних місцях над річками і ставками Кропивницького.
Чи не над усіма підносить себе активістка «Слуги народу» (знову в українського народу з’явилися слуги, колись їм «вірно служили» лідери комуністичного ладу) казкова фея-фінансистка Ольга Ковальова-Алокілі, яка устигла попрацювати у кількох українських та російських банках. Своїм завданням на посаді голови міста вона вважає збільшення надходжень до бюджету та ефективний розподіл цих грошей. За рахунок чого з’являться надходження, обіцяльниця не уточняє, тримає у секреті. Може, як за задумом обранця слуг – президента країни, міський бюджет можна наповнити грошима з гральних автоматів?
І ще хочу висловити особисту думку: на другий термін від партії «Пропозиція», створеної очільниками Дніпра, Миколаєва, Кропивницького, Житомира, Каховки та Чернівців, балотуватиметься на міського голову нинішній його керівник Андрій Райкович. Знаю Андрія Павловича давно, голосував за нього минулого разу і, вважаю, не помилився. Звичайно, маю до нього немало претензій, він на початку діяльності своєї на посту міського голови помилявся, діяв не дуже рішуче – адже оточення мав з не дуже прогресивним мисленням та й спадщина дісталася йому далеко непростою. Але, якщо бути об’єктивним, Андрій Павлович обрав правильний шлях виведення міста на кращі позиції. Мені подобається його бачення того шляху. «Ми не з чуток знаємо, як працювати у місцевому самоврядуванні, – каже Райкович. – Як ремонтувати і будувати дороги, лікарні, школи… Як боротися з коронавірусом. Не з картинок і кіно знаємо, що таке справжнє життя українських територій. А його треба покращувати, розвивати, грамотно реформувати і захищати». Вірю і підписуюся під кожним словом людини, яка свої наміри підкріпила практичною діяльністю протягом п’яти минулих років.
Юрій Матівос
Фото: залишки магазину «Добруджа»; що за тією глухою стіною на вулиці Преображенській? тротуар вулиці Гоголя (праворуч за парканом Головпоштамт); з тротуару – на решітку; команда А. Стрижакова на варті паркану?