7 липня – 130-річчя з дня народження Фауста Нікітіна. Це прізвище – знакове для нашого міста. Саме його батько – Василь Олександрович Нікітін був першим головою товариства «Просвіта» у тодішньому Єлисаветграді. Його син Фауст народився на Смоленщині, але із дев’яти років ріс і навчався у нашому місті, тут закінчив славнозвісну Єлисаветградську гімназію.
Його батько по приїзді у наш край працював членом окружного суду з громадських справ, з 1911 по 1917 – міським нотаріусом. А у 1917 він став вчителем української мови, хоча українські національні цінності активно пропагував ще з 1909 року. Очевидно, такій трансформації свідомості сприяло інтелектуальне та мистецьке середовище, частиною якого став і Василь Олександрович. Артільний батько Микола Левитський, громадівець Опанас Михалевич, Юрій Тобілевич, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька – ці імена говорять самі за себе. Саме ці та багато інших українофільських знайомств і зв’язків пізніше стали причиною його арешту – тих, хто мав українську національну свідомість і міг об’єднувати однодумців тодішня влада однозначно розцінювала як своїх ворогів.
Офіційне звинувачення (жовтень 1929 року) – в нелегальному зв’язку з українськими шовіністичними елементами і групування їх з контрреволюційною метою – про це ж і свідчило.
Про те, у якому середовищі зростав і навчався Фауст Нікітін, можна дізнатися із протоколу допиту його батька, який не криючись (а що було приховувати?) розповідав про свої тодішні зв’язки: «…Останній раз я був у Києві влітку минулого року. Там, звичайно, у мене є знайомі, що раніше жили у нашому місті, наприклад, Сергій Федорович Тележинський (засновник музичного товариства імені Леонтовича – С.О.), Костянтин Степанович Шило (зять композитора Миколи Лисенка – С.О.), або артист Саксаганський, а в Академії наук О.О.Тулуб. З останнім я листувався з приводу видання в академічному аьманасі моїх спогадів про Кропивницького, що й були надруковані у збірнику «За сто літ» минулого року. Та ще я передав йому для друку свій переклад з російської мови на українську історії революційного руху в місті Зінов’євську авторства відомого революціонера, нині покійного, Олександра Тарковського (батька відомого поета Арсена Тарковського і діда відомого кінорежисера Андрія Тарковського – С.О.). Ще я листувався і бачився у Києві з професором Руліним щодо матеріалів з історії українського театру на Зінов’євщині й передав йому свій рукопис цієї історії для театрального музею, а перед цим цю історію розглядав академік Єфремов і вдова артиста і драматурга Івана Карпенка-Карого Софія Тобілевич і з приводу цієї історії робили деякі свої висновки…».
Тобто. це було інтелектуальне україноцентричне середовище. Не дивно, що інші діти Василя Нікітіна обрали для себе мистецький шлях – син Юрій став режисером театру у Харкові, донька Тетяна – артисткою українського драматичного театру імені І. Франка. А Фауст вступив до Московського університету на відділення приробничих наук.
Але Перша світова війна змусила перервати навчання і зайнятися військовою справою. У 1917-му році Фауст повернувся у рідне місто, де пізніше навчався в агрономічному політехнікумі. Захоплюючись природничими науками, він став одним із фундаторів природничо-історичного музею (нині – обласний краєзнавчий музей), а також очолював Зінов’євське окружне наукове краєзнавче Товариство.
Можна тільки уявити, яких висот досяг би талановитий молодий учений, (його праця, видана українською мовою «Практичне кролівництво», довгий час ставала в пригоді працівникам галузі, пізніше він став автором 30 книг), якби не арешт.
ДПУ арештувало Фауста у жовтні 1930. Засуджений він був до семи років концтаборів нібито за участь у контрреволюційній повстанській організації. Покарання відбував у Мордовії. Вирок відмінено у 1956. Точна дата смерті невідома.
Світлана Орел