Три роки тому жителька Обознівки Кропивницького району Ганна Вітряченко, уклавши контракт зі Збройними силами, поповнила лави українських військових. Підрозділ, де вона служить, кілька разів направляли на Донбас, кожне відрядження тривало не один місяць.
– Аня змалку захоплюється спортом, як і належить дитині вчителя фізкультури, – розповів її батько Сергій Вітряченко. – Вона у шкільні роки займалася дзюдо, їздила на тренування в місто. У підлітковому віці хлопчачі компанії вабили її більше, ніж дівчачі. При цьому в школі навчалася на відмінно. Любила математику, інші точні науки. І по господарству нам, батькам, допомагала. У нас же – і кури, і гуси, і поросята.
За словами Сергія Вітряченка, Ганна, закінчивши сільську школу, вступила до кооперативного коледжу економіки і права імені Сая в обласному центрі, потім, вивчившись на юриста, працювала в бібліотеці в сусідній з Обознівкою Катеринівці.
– Там Ані не подобалося – немає екстриму, – зауважив батько. – І от три роки тому вона уклала контракт про службу в Збройних силах. Дочці запропонували роботу кухаря, і вона погодилася, аби тільки взяли до війська. Насправді ж не збиралася затримуватися на кухні, та й хисту до цього не має. Навіть не уявляю, як Аня куховарила. Згодом вона наполягла, щоб її перевели на справжню військову службу. До неї дослухалися, вивчили її на зв’язківця, це і є її теперішня спеціальність. Служить в артилерії.
– Військова служба дочці дуже припала до душі, – продовжив Вітряченко-старший. – Підйоми уночі по тривозі, стрільби, кроси – все це вона сприйняла із захватом. Тим паче, що фізично була готова. Частина, де вона служить, дислокована в іншому місті. Звідти Ганну час від часу відряджають на Донбас, зокрема й на першу лінію. Відрядження – тривалі, по кілька місяців. Я її, коли приїздила додому під час відпусток, питав, чи брала участь у бойових діях. Дочка відповіла: так. Казала, що за час її відряджень загинуло з двадцять військових з її підрозділу.
Сергій Вітряченко і його дружина часто спілкуються з дочкою по телефону, коли вона – не у відрядженні.
– А коли Аня – на Донбасі, тривожимося, додзвонитися ж до неї вдається не завжди, – каже батько. – То зв’язку там немає, то телефон ніде підзарядити. Вони ж зупиняються, де прийдеться…Є в нас ще дочка – Наталія, вона молодша за Ганну, вчиться у Львівській політехніці на архітектора. На відміну від Ані, Наталя – спокійна, врівноважена, екстриму не потребує. Такі різні дівчата!
Нещодавно Ганна приїздила додому в Обознівку. Поспілкувалася з рідними, з друзями, поїла домашніх харчів і – знову на службу. Цього літа закінчувався термін контракту, який уклала зі Збройними силами три роки тому. Вона продовжила його ще на рік.
Віктор Крупський