Україна вбиває осиковий кіл у тіло руского міра і його символу – 9 травня або «дня Побєди».
Проте в Україні ще, на жаль, слабка традиція вшанування справжніх героїв. Маю на увазі тих, хто у роки Другої світової війни вмирав за Україну, а на не за родіну і Сталіна.
Зокрема в Архіві ОУН маємо свідчення, що в період німецької окупації в Україні у 1941-1944 роках загинуло 4 тисячі 756 членів ОУН, в тому числі 197 вищого керівного складу. З-поміж них п’ятеро членів Проводу ОУН, номіновиних ще першим головою ОУН, полковником Євгеном Коновальцем (Ярослав Барановський, Омелян Сеник-Гребівський, Олег Кандиба-Ольжич, полковники Роман Сушко і Микола Сціборський). При цьому у Києві загинуло 627 ОУНівців, з-поміж яких видатна українська поетеса Олена Теліга.
Від 1943 року число втрат в основному складається з убитих у різних партизанських акціях на Волині і Поліссі. А ще українці билися за Україну в лавах ОУНр, «Карпатської Січі», УПА «Поліська Січ», Української повстанської армії, дивізії «Галичина», інших українських збройних формувань.
Багато українців-націоналістів перебувало, мучилося і вмирало у німецьких концтаборах Авшвіца і Саксенгавзена. Так, у Авшвіці німці навіть виокремили окрему «Бандера Групу», яка налічувала 67 осіб, із яких 17 загинули під час тортур, в тому числі брати Степана Бандери – Олександр і Василь.
У Заксенхаузені своїми садистськими нахилами щодо діячів ОУН відзначився оберштурмфюрер Вірзінг. Саме він до смерті закатував Олега Ольжича керівника ОУН на окупованих німцями східноукраїнських землях. Цей кат також довів до самогубства Володимира Федака (псевдо «Голуб»), який під час війни був окружним референтом ОУН на Німеччину і Австрію. У 1943 році на Великдень, щоб покласти край тортурам і не зрадити організаційної тайни Володимир Федак отруївся ціаністим калієм.
Більшість жертв, які понесла, зокрема ОУН, під час війни, спочивають в українській землі. Але чимало українських націоналістів загинули на чужині, куди потрапили за наказом Проводу ОУН, або ж були вивезені німецькими і московськими окупантами.
Скажімо, у Франції від німецьких рук загинув Михайло Мартинюк. З метою боротьби з німцями він вступив до французького руху Опору і виконав низку сміливих нападів на німецьких офіцерів у Парижі, брав участь у нападах на німецькі транспортні колони, склади зброї і амуніції. В лютому 1944 року німці схопили його і розстріляли у форті Монт-Валерієн під Парижем. Здається, французи більше знають про цього героя, ніж українці.
Відновлення історичної справедливості щодо жертв Другої світової війни має відбутися передусім у розрізі належного вшанування пам’яті тих українців, які усвідомлено, у складних військових і політичних реаліях, взяли до рук зброю та синьо-жовтий стяг, щоб віддати життя за незалежність України.
Богдан Червак, голова ОУН