Про три складові людського щастя

В картинній галереї Миколи Цуканова минулого тижня відкрилася виставка художника Андрія Кулагіна. І виставок, і художників у нас чимало – Україна, слава Богу, багата талантами. Але міркування художника, що їх зустріла в інтернеті, видалися і глибокими, і цікавими, вони варті того, аби над ними замислитись не лише майстрам пензл, а кожному придивитись до свого життя.

…Я не приступаю до роботи, поки у своїй уяві не бачу майбутню картину. Образ її. Якщо його немає, я буду чекати пів року, рік. Коли я його уявляю, сідаю – і вона пішла-пішла. Я багато подорожував і планую подорожувати, і образи часто просто треба десь зустріти, побачити. І ці образи важливо зберегти. Якщо немає можливості замалювати, то хоча б на зробити фото. Потім починається довгий процес пошуків – робиш ескізи різні, замальовки. Іноді якась дрібна замальовка, яку, коли показати людям, вона ні про що не скаже, може дати для майбутнього твору більше, ніж хороший ескіз до картини.

Насправді все просто. Головне – знайти свій образ. Я ніколи не намагався бути на когось схожим. Творча людина, мабуть, найбільш схожа на Творця, на Бога. У чому ця схожість? Художник так само бачить чистий аркуш, полотно перед собою. І якщо він в уяві своїй бачить проєкт того, що буде, то сторонні люди цього не бачать. Тобто художник бачить майбутнє, знає, що з’явиться на полотні. І важливо – як це майбутнє виконати? І коли художник творить, то як Бог в Адама вдихнув дух, життя, так художник вдихає у своє творіння частку своєї душі, дихання життя. І якщо це відбувається щиро, якщо в унісон ідуть – бажання, здатність творити, талант, то ця картина викликає відповідну реакцію у глядачів.

Особливо це відчувається, коли малюєш акварель. Я акварель люблю. В акварелі художник має навчитися втілити цей подих, але щоб далі акварель жила своїм життям, і ніби не закінчити ледь-ледь. Ідеальна акварель, коли вона тече, якісь деталі сплітаються в образи трішечки незакінчені. І тоді відбувається чудо. Глядач починає додумувати щось, ці образи в його уяві викликають свої, особливі асоціації. Це я називаю повагою до глядача, він стає моїм співавтором. А якщо він стає співавтором, значить, він любить художника.

…Душа вимагає пошуку і творчості. У всьому. У стосунках людей. Навіть якщо ви принесли кошеня з вулиці і хочете його приручить, ви проявляєте творчість – як налагодити з ним стосунки? Кошеня не проявляє творчості, воно йде за вами. Душа працює. Вона завжди прагне свого творчого розвитку. Я так розумію душу.

Взагалі-то художник дуже щаслива людина. І зокрема віруючий художник. Часом питають: «Ти віруюча людина?» Я відповідаю, що ні. Але я знаючий Бога. Я можу чистити дома картоплю і говорити з ним. Кажу часом: «Очисть мене, Боже, від гріха, так, як я оце картоплю очищаю». Чим погано? Людина щаслива, коли вона має стосунки з Богом. І цей момент молитви, оцей момент найвищого щастя – це стосунки із творцем. Поки людина не знайде спільної мови з Богом, вона не буде щаслива.

Інший момент щастя – це знайти свою половинку. Чоловік чи жінка – це пів людини. Поки вони не знайдуть свої половинки, вони не будуть до кінця щасливі. І третя – це творчість. В момент творчості людина повністю губиться у часі. Існують тільки вона, картина і момент творення. Людина перетворюється на творця. Найвища ступінь щастя – володіти цими трьома речами. Якщо щось випадає, людина стає неповноцінною.


Надрукувати   E-mail