Історія Великої Балки. відома з середини XVIII століття, коли там з'явилися перші поселенці майбутнього міста. Місцевість, звідки вона прибули, визначають назви вулиць: Харківська, Полтавська, Запорозька, Січова, Козацька. Люди в усі часи обирали для поселення найзручніші місця. Саме такою виявилася балка, що розпочиналася кілометрів за 5-6 на схід від Інгулу.
Дном безіменної балки протікала невелика, але досить стрімка річка з чистою, мов сльоза, холодною водою. Витікала вона з-під непомітних кущів у районі теперішніх садово-городніх ділянок, які у народі називають дачами Писецького, впадала в Інгул у районі сучасної вулиці Кримської на Кущівці. Береги її були вкриті щедрими степовими травами, де водилася незліченна кількість представників тваринного світу і птаства, а рівнинні поля сприяли продуктивному землеробству. Річку теж назвали Балкою. Від неї одержала назву вся навколишня місцевість.
У ХХ столітті річку перейменували на Біянку. Це не випадково: на обох берегах річки люди облаштовували криниці, вода в яких була смачною і живильною. Криниць було багато, вони розташовувалися від витоку річки до впадіння її в Інгул. Вода била з тих криниць чистими джерелами. Ця обставина і послужила основою для назви балки Криничною, а хутір, що виник на її правому березі, Криничним. Академік Й. Гільденштедт відзначав: «У Криничному хуторі налічується 50 дворів, вони вважаються околицею міста і належать тамтешнім купцям». Тобто, за 20 років з часу виникнення поселення у ньому вже існувало кілька вулиць, що на той час було значним прогресом. До наших днів зберігся будинок на вулиці Харківській, 29, споруджений 1753 року.
Вода Криничного привернула увагу міської влади Єлисаветграда, і в середині ХІХ століття у середній течії Балки (Біянки) було викопано колодязь, його стіни обкладнали дубовими дошками, міцною, теж дубовою, цямриною. Колодязь став настільки популярним у жителів міста, що до нього щодня тягнулися люди, аби набрати води для приготування їжі і чаю. Крім того, воду возили водовозками до міста і продавали на відро. Щоб створити зручності для городян, за рішенням міської думи до колодязя проклали дорогу, 1872 року замостили каменем. Вулицю назвали Колодязною, з цією назвою вона існує й тепер, до колодязя люди ходять по воду не тільки з Балки, а й з інших районів міста. Є на Біянці біля вулиці Криничуватої, 1-а ще одна криниця, обладнана уже в наші дні. Воду у ній вважають мінеральною.
Одне з джерел люди обгородили бетонним кільцем, з нього набирали воду відкритим способом – зачерпували. Цінність води цієї криниці та, що вона не стояча, як більшість колодязів, а проточна, тому завжди чиста і свіжа. На цю особливість і зважили прихильники народної медицини за методом відомого колись проповідника Іванова. Іванівці будь-якої пори року приходили до кринички і обливалися холодною водою. Три десятки років тому на криницю поклав око монах руської православної церкви, оголосив джерело творенням святого Даниїла, на пожертвування мирян збудував капличку. На релігійні свята тут часом проводяться масові заходи, які інколи закінчуються скандалами через належність власників криниці до московського патріархату.
Та незалежно від різних подій, тече в’юнка річка Біянка, переборюючи усі складнощі нашого сучасного життя, у тому числі значну засміченість берегів, нагадуючи історію давньої козацької землі, з джерел якої вона народилася і дала притулок першим поселенцям краю.
Юрій Матівос
Світлина: міст через Біянку у кінці вулиці Архітектора Паученка (Велика Балка)