Фестиваль Червона Рута. Лише три слова, але які! Знакова й звукова триєдність творять фразеологізм! Вони звучать як гасло, як заклик, як бренд. Так, само, як, за аналогією: Народний Рух за перебудову. Товариство Української Мови. Українська Гельсінська Спілка… Це ті маркери (яких, на щастя, багато!), котрі в 1989 році визначали нестримне бажання української нації до визволення з радянської тюрми народів. Крім того, що сам фестиваль увійшов до шкільних підручників історії, як і установчі збори Народного Руху, він також став явищем – філософічним утіленням самої сутності Нації.
Вересень 1939 року радянські ідеологи й історики завжди підносили як Золоту Осінь возз’єднання визволеної з під гніту румунських буржуїв та панської Польщі Буковини й Галичини з материковою Україною. Готувалися грандіозні урочистості на всесоюзному рівні. І тут – маятник історії гойднувся у зворотній бік. Правдива Золота Осінь розпочалася з Фестивалю Червона Рута в 1989 році саме на Буковині. Тут зібралася творча еліта республіки, яка влаштувала імпрезу пам’яті знаменитого українського композитора Володимира Івасюка, – автора всесвітньовідомого шляґера «Червона Рута», підступно вбитого на самому злеті тоталітарним режимом в 1979 році.
Творчу концепцію фестивалю розробила команда однодумців на чолі з Анатолієм Калениченком – відомим музикознавцем з Інституту мистецтвознавства імені Рильського. НАНУ. Суть її полягала в тому, щоби вивести українську сучасну молодіжну музичну культуру з колоніального імперського минулого, з радянської резервації та ввести її в загальноєвропейській і світовий цивілізаційний контекст. Саме те, що творив Володимир Івасюк, котрого прибрала імперія, бо загрожував її основам.
Головна ідея фестивалю: музика, національна за суттю, заснована на українському автентичному фольклорі, українському мелосі та гармонії, але втілена в надсучасні світові форми за допомогою новітніх технологій, молодіжних стилів, манери співу. Також просувалась революційна ідея боротьби з тим, що заганяло українську культуру в радянські шори: естетичний несмак, псевдоліричність на кшталт плачів за смерічками-чічками, так зване шароварництво з примітивною гармонією, циганщина, ресторанні штампи. І це в умовах жорстокої цензури, переслідування рокерів і денсерів, відсутності записів і навіть прямої заборони розповсюдження іноземного вінілу й аудіокасет. Треба було такі речі викорінювати шляхом системного подолання синдрому постколоніальної нації, надбання політичної та духовної свободи.
Мені пощастило брати безпосередню участь у цій історичній події в Чернівцях’89 та Запоріжжі’91. Батьки-засновники: директор Тарас Мельник, художній керівник Анатолій Калениченко. Режисерська група: Сергій Проскурня, Сергій Архипчук, Василь Вовкун, Євген Курман. Дирекція фестивалю: Олег Репецький, Василь Прикордонний, Олександр Горностай, Кирило Стеценко. В журі – Мирослав Скорик, Тарас Петриненко. Осібно стояла служба по зв’язках з українцями закордоння, котру очолювали Люція Забава, а згодом – музиколог Ірина Сікорська. Я був «на родинному підряді» та їм допомагав. Мені вдалося навіть взяти участь у роботі найпершого журі на чолі з незабутнім Мирославом Скориком у рок-номінації на стадіоні в Чернівцях: тільки там знайшовся вільний стілець…Згодом я і насправді доріс до членства в журі фестивалю…
Багато почесних гостей з діаспори вперше приїхали в Україну після падіння залізної завіси: родина Фещенків-Чопівських з Вашинґтона (головних меценатів фестивалю), бандуристи Віктор Мішалов з Австралії. Капела бандуристів імені Тараса Шевченка з Детройта (США) делегувала Юліана Китастого й Павла Писаренка. Поп-гурт «Дарка і Славко» з Нью-Йорка, Люба Білаш і рок-гурт «Люті гуцули» з Торонто, Клавдія Полотнянка з Арґентини, багато журналістів. Велися перемовини з легендарною Квіткою Цісик, проте завадила хвороба.
Був і кропивницький вимір фестивалю. Активну участь у конференції з україністики брав знаний кропивничанин Григорій Дмитрович Клочек. Тодішній директор Хутору «Надія» Микола Хомандюк був з-поміж почесних гостей та допомагав режисерській групі, а фотомайстер Василь Гриб здійснював репортерську зйомку.
За 35 років існування фестиваль обійшов усю країну з півночі на південь (із Харкова до Севастополя), із заходу на схід (з Чернівців до Донецька). Відкрив безліч зірок і зірочок на небосхилі української молодіжної музики в найрізноманітніших жанрах. Ці, нині вже легендарні, імена можна перераховувати дуже довго: «Брати Гадюкіни», «Кому Вниз», Ірина Білик, Марічка Бурмака та Едуард Драч, Сестри Тельнюк та Кузьма Скрябін, «Жаба в Дирижаблі» та «Мертвий Півень», Тарас Чубай та Віктор Павлік, Олександр Пономарьов та «Брати Блюзу», «Турбо Техно Саунд», «Вхід у змінному взутті» та «ШАО БАО», «ТНМК» й «Тартак» Сашка Положинського, Катя Чілі та Руслана Лижичко з Мариною Одольською… Кропивницькі «Елема» та «Аква Віта»… Заходи Фестивалю збирали 50 тисяч глядачів на центральній площі Севастополя на «ЧР’95» – до 750 тисяч на Майдані Незалежності на «ЧР’97»! Починаючи з 2014 року, Рута пішла на фронт, провівши два Фестивалі-конкурси у фронтовому Маріуполі 2015 й 2017 років. Ведучими гала-концертів Рути були (згодом зірки) Сашко Богуцький та Євген Нищук.
Упродовж усіх фестивалів видатні особи країни – справжні патріоти, які розуміли стратегічне для існування держави значення «Червоної рути», вважали своїм мало не обов’язком відвідувати концерти фестивалю, спілкуватися з молоддю, спостерігати за її прагненнями й устремліннями. Звісно, серед них були й депутати з Народної ради Верховної Ради України. У найперших лавах – В’ячеслав Чорновіл. І я щасливий, що в моєму житті саме на «ЧР’91» трапилося спілкування з цією, справді легендарною особистістю. І без зайвої скромності я можу гордо сказати, що в Запоріжжі я пліч-о-пліч з побратимами стояв з ним на барикадах боротьби за Незалежність.
Жанрове розмаїття пропонованої музики привело до розширення номінацій: до авторської пісні, поп– та рок-музики додалися акустика, денс, інша (андерграундова музика). Осібне місце посідає жанр автентичного фольклору як базис сучасної концепції.
На першій «Руті’89» (ще задовго до проголошення Незалежності!) майоріли жовто-блакитні прапори, було заспівано гімн «Ще не вмерла Україна!». А вже згодом з’явився Народний Рух, було прийнято офіційні символи держави, зокрема Герб Тризуб. Після другої «Рути’91» розпався радянський союз, постала наша Незалежна Україна»
Після шести років перерви «Червона Рута» знову повертається! Цього разу – уже в Кропивницький! 13 квітня під егідою ОВА та обласної ради обласним Центром народної творчості проведить регіональний відбірковий конкурс Кіровоградської області в номінаціях: автентичний фольклор, акустична-, популярна-, танцювальна-, інша музика та опорна – рок-номінація. Упевнений: наші земляки, які в минулі роки вирізнялися оригінальністю, й цього разу продемонструють цікаві ідеї і достойний рівень.
Олександр Сікорський
