– Анжела, альо!
– Альо, кажу... Бай-рак-тар!
– О, альо, Анжела, доця, оце мені більше наравицця, коли твій отой ригтон співа Бай-рак-тар! Їй-бо лучче за того феліні. Чо звоню? Так повітряна ж тривога!
– А, знаєш? Ну, харашо, харашо. Я де? Я в погребі, як ти й наказувала.
А шо ж. Лиш завило і гайда! Щоб їм ті бомби в сраку! Я вже десантіруюсь в ляду, як спецпризначенець. А ти шо думала?! Треніровки! А як перший раз з переляку, доки заскочила, та й мимо драбини, всі щаблі дупою порахувала.
Шоб ту паскуду підняло і гупнуло об землю аж москва здригнулась!
– Тато шо? А тато знизу ловив, та так вдвох і лягли на купу з бурячками.
Що казав? Казав, шо доки путін нападе, то тут ми вб'ємося. Коти з ним согласні. Вони вже самі в ляду скачуть по сирені, дресировані.
– Шо питаєш? Чи тато согласився по тривозі в укриття ховатись? Хах, ще б пак! То він перше хоробрився, воно виє, а дід наш дерева обрізає, герой тероборони! Після того, як твій малий петардою кинув, дяка йому, дідові розвиднілось! Просвітленіє настало! Біг, як горний сайгак! Ага! Що, кажу, чорт старий, включив турборежим?
– Що робимо? В погребі бараболю перебрали, моркву перебрали, яблука перебрали, буряки повикидали. Тепер банки з коцерваціями перебираємо.
Да, канєшно, є шо перебирати, ти ж знаєш, в мене тут стратегічний запас.
А хто мені казав: "Мама, нашо ви стіко закатуєте? Хто його має їсти?" Га? Шо тепер скажеш? Бач, мама знає, шо робить, мама життя прожила. Це ви розпаскудяні, а мама з кацапами в одній країні жила. Мама знає, що то падло годне зробити! Щоб тако щось хароше, то нє! Хіба воно нас один раз нищило?
– Що ти знаєш? Історію вчила? Ага, я в тій історії жила. Чого ти думаєш бабуся кришечки хліба зі стола згортала? Знала, як та падла їх голодом заморила. Це вже ви розпаскудяні: багети, крувасани, лаваші, стопітцот сортів хлібців. Що не влізло, то викинули. А бабуся хлібчик цілувала. Аааа, бач, тепер поняла? Ото. Сємдесят год прожили з кацапами! Навчені, що воно в дитини з рота шмат видере. Шоб його за задні ноги та й об куранти головою, суку таку! Так шо ти на мої запаси не гони! Ми з татом всіх прогодуємо в партизанському тилу. О!
– Попропадало багато? Тю, ти странна! То біологічеське оружіє. Банки з огірками позапрошлогодні подулись, так я їх на горище затарабанила (в мене тут наблюдатільний пункт), кажуть, ними дрони добре збивати. Так в мене тут пів сотні стратегічних набоїв, хай лиш підлетять! А шо ти ржеш? Хто його знає, шо в тих кампотах вже завелося. Я ж на всіх закриваю, а ви не хочете, вам ото смузі подавай. Тушонка вам жирна! Оно банки подулись, боюсь представить, які там цивілізації вже розвинулись. Треба шоб хтось москалям завіз на позиції. Я їх без жодного пострілу виложу м'ясним продуктом.
– Розберуть, шо зіпсована? Як вони розберуть? Звідки вони знають, яка на смак домашня тушонка із свининики з автоклавчика? Отож! То нашим хлопчикам дід льошку центнерову заколов, автоклави наставив, дрова під ними підпалив. Та таких смаколиків в баночки напакували, свіжесеньких! Я кожну баночку сльозами посолила, за кожного хлопчика помолилась, шоб їв мамину тушоночку і був живий і здоровий!
– А тих виплодків пекельних шоб порозривало! Шоб їм в пельки їхні іскандери! Тато зі мною согласний! З чим іменно согласний? З усіма перечислєними пунктами.
– Як моє давлєніє? Анжела, яке давлєніє? Давлєніє буде після перемоги. Оно ковід десь дівся, а ти кажеш давлєніє. Ти сусідку мою, Клару Веніаміновну, помниш? Так у неї пройшли артріт, радікуліт, мігрень і постковідний синдром. Вареники ліпить. Із сиром. Кашерні. Ага, для переселенців. В неї там сім'я з Харкова. Так шо не заскучає, стара скандалістка. Бавить людських діточок, не має часу до мене писок дерти через паркан.
– А помниш сина Надєжди Пєтровни? Да, да, Валіка. Як від призова косити, то такий слабий був, а як воювати з москалями, так зразу здоровий, побіг до військкомату. Ходить оно з автоматом, діловий такий.
– Анжела, а ви шо там? Добре всьо? А де Віталік? А, не можна казати, я поняла.
– А ти шо робиш? Ага, добре, добре, я поняла, воєнна тайна. Короче, Анжела, я чо звоню, беріть буса, грузіть тушонку, я ще пиріжків напечу трохи, штук триста, думаю, хватить пока.
– З чим пиріжки? З вишнями. Ага, з отими, що ти не хотіла дрилювати. Бач, а я ж казала! Забирайте то всьо і везіть туди, куди ви там ото возите. І привіт там передавайте, ви знаєте, кому. Щоб їх Матінка Божа оберігала! Щоб їх ангели охороняли! Мама щодня за них молиться.
– Шо помогти? Присилай малого, хай поможе бабі парнички накривати. Насіємо розсади, і будете в мене цього року як рабиня Ізаура на плантації під моїм чуткім руководством і бараболі, і капусту, і огірочки... Я не лякаю! Я вам стартаплю і мастхевлю.Ти ж знаєш, в мене ідей повна голова. Але на цей рік отакий простий план. Повір моєму досвіду, він працює. Вже хто-хто, а ми з татом добре знаємо, з якою напастю маємо діло. Щоб на них кремль впав! Вглиб України воно, падло, просунутись хотіло. Просунесся, сука, вглиб. На два метри кожне. І то, якщо земля прийме. Вовків на Поліссі відгодовуйте, потвори і хайвей ту хел. До свого фюрера!
– Ну, всьо, пока! Бо вже тривога закінчилась. Будемо вилазити, поки тато всьо вино не вициндрив з бутля. Оно, сидить вже косенький, мордочка рум'яна, поки я отвліклась на разговор з тобою, а він і радий. Паразіт!
– Адью! Полізла мама на сонце, поки в цьому погребі гичку не пустила!
Як воно в тому бункері сидить? Нащо така жизнь людині? Та хіба воно людина? Хай би там і здохло! Шоб його археологи через тищу років найшли з тризубом в сраці! Слава Україні!
Ольга Бродецька