...Після Другої світової війни репертуар радянських кінотеатрів був небагатий. Тому одна й та ж стрічка поверталася на екран нашого містечкового клубу по кілька разів на рік. Ми запам’ятовували зміст й імена акторів краще, ніж шкільні уроки. Звичайно, це були дитячі, підлітткові враження, вони назавжди закарбувалися у наших ще незасмічених екшнами, трилерами й фентезі головах. Тож тримаються в них ще й досі та час від часу нагадують про себе.
У 1949 році вийшов фільм «У них є Батьківщина», знятий за п’єсою тричі гімнотворця (Гімни СРСР 1944 і 1977 років, Російської Федерації 2000-го) Сергія Михалкова «У них є Батьківщина». В ньому розповідається, як два радянські офіцери розшукують на території Західної Німеччини притулок з радянськими дітьми, що опинилися під наглядом англійської розвідки, знаходять його і повертають дітей додому. Сюжет розгортається навколо російського підлітка Саші Бутузова. Ми дивилися цю стрічку по кілька разів, нам теж хотілося допомогти Сашкові, ми ненавиділи англійців, котрі не пускають наших дітей до своїх батьків. Обурювалися не тільки ми, а й дорослі. Ще не забулася фултонська промова Уїнстона Черчилля, привид війни з Англією бродив Союзом незламним – США у списку ворогів країни-переможця в нашому просторі ще так не фігурували, як через кілька років, радянська атомна бомба ще тільки дозрівала в КБ-11. Вантажні поїзди гнали вагони з українським зерном у «країни народної демократії», щоб ті не пристали на «План Маршалла», а наші батьки, тамуючи разом із нами голод і холод, були готові терпіти все, щоб «тільки не було війни».
Пізніше видатна актриса Фаїна Ранєвська, котра грала у цьому фільмі разом з Лідією Смірновою, згадувала: «Ми з нею знімалися у михалковському лайні «У них є Батьківщина». Як ми там дружно страждали за своїми улюбленцями – заливалися слізьми! Коли я кажу про «лайно», то маю на увазі одне: чи знав Сергій Володимирович, що всіх дітей, котрі після цього фільму домоглися повернення в Радянський Союз, прямим ходом відправляли в табори і колонії?». Сьогодні цим займаються путінські молодчики, вивозячи українських дітей з окупованих територій в Росію, щоб поповнити генофонд російської нації, котра вже допилася до чортиків. На 13 квітня 2023-го року було встановлено імена 19 тисяч 393 дітей, вивезених Росією на території, непідконтрольні Україні. (...)
Тоді ж – у кінці сорокових–на початку п’ятдесятих років було випущено на екран ряд стрічок про видатних російських полководців, учених, композиторів, літераторів. 1955 року вийшов фільм «Михаил Ломоносов». В анотації про нього вказувалося: «Ломоносов обнял все отрасли просвещения. Жажда наук была сильнейшей страстью сей души исполненной страстей. Историк, ритор, механик, химик, минералог, художник и стихотворец, он все испытал и все проник». Этими словами А.С.Пушкина начинается фильм о крестьянском сыне Михаиле Васильевиче Ломоносове – отце русской науки, достигшем два века назад вершин мировой культуры и во многом опередившем современную ему науку на целые столетия».
Наскільки це відповідає фактам? Відомо, що «Российская граматика» Михайла Ломоносова є компіляцією з «Грамматіки Словенской» випускника Острозької академії Мелетія Смотрицького. Не був «архангельский мужик» першовідкривачем і в природничих науках. Скептики з Московського університету імені Ломоносова говорять про нього, що весь його внесок у науку – це переклад двох підручників з німецької мови. Михайло Васильович, як менеджер, чимало зробив для розвитку російської науки, для Росії він може й національна гордість. Але не для світу і не для Європи. Ломоносов тільки торкнувся «вершин мировой культуры» і вже аж ніяк не «опередил современную ему науку», тим більше «на целые столетия». Знову брехня.
Були «на Руси» люди, котрі все це бачили, але знаходили тому виправдання або пояснення. Правду їм сказав українець Гоголь на общепонятном, але вони не почули, більше того, сприйняли це як оду, а в радянський час навіть примушували учнів вивчати її напам’ять. Маю на увазі «Тройку» із «Мертвих душ»: «Русь, куда ж несешься ты? дай ответ. Не дает ответа». Бо й сама не знає. Росіяни ніколи не жили мудро, не жили добре і не давали жити іншим. «Одинокі в світі, ми нічого не дали світові, нічому не навчили його, ми не запропонували жодної ідеї до чисельних ідей людських. Нічим не сприяли прогресові людського розуму», – писав філософ і публіцист часів Пушкіна Петро Чаадаєв. Щоб не був дуже розумним, Микола Перший оголосив його божевільним.
Броніслав Куманський, із майбутньої книги “...І буде другий день миру”