«Королева краси» – прем’єру вистави із такою назвою минулої п’ятниці демонстрував глядачам наш муніципальний театр сатири під керівництвом Романа Бутовського. Це дуже молодий колектив, який лише позаторік заявив про себе на перших порах фактично як самодіяльний колектив, нині має звання муніципального.
Я вперше побувала у цьому театрі, тож напрошуються і загальні враження. Звісно, відсутність власного приміщення дається взнаки (прем’єра відбувалася у залі обласної федерації профспілок). Зал не пристосований до театральних видовищ: недостатньо затінені від світла вікна, через які ще й часом вривається гавкіт собак, відсутні програмки (це зрозуміло, театр ще юний), тоді прямо на квитках варто було подати мінімальну інформацію про театр, виставу, виконавців ролей.
Та не це, ясна річ, робить виставу. А на сцені ми побачили не сатиру, а трагедію. Тяжку трагедію закомплексованих людей, причому у всіх можливих планах – і у людському, і у національному, і у професійному. Ірландський автор п’єси Мартін МакДонах підкреслив колоніальну залежність своєї батьківщини, яка породжує нереалізованість героїв. Ми, українці, теж це гостро відчуваємо. Власне, війна триває якраз за те, аби остаточно вирватись із колоніальної залежності і отримати усі моєжоливості для розвитку. Тож і головна героїня Морін (чи Молін) прагне не лише до коханого чоловіка, а й вирватися зі страшного кола безрадісного життя. Воно по суті вбиває любов як таку і породжує взаємну ненависть і егоїзм двох рідних людей – матері і доньки.
Талановитим я б назвала рішення художниці по костюмах Олени Костюк із вбранням головних героїнь, яке чітко підкреслює хаос і відсутність гармонії в їхніх душах. Своєрідну роль у виставі грав і звук, правда, як на мене, був не завжди точним.
Прагнення до любові – стержень цієї трагічної вистави, у якій ніхто нічого не досягає. Але суть вистави спотворює дещо невміла, занадто емоційна гра головної героїні (Ірина Ликова), можливо, для актриси ця роль заважка (іноді здається, що їй просто не вистачає дихання й дикції). Вона з усих сил грає роль, а її слід проживати. Так само епатажний і місцями непереконливий Рей (актор Юрій Тушевський). Зате блискуче справилась із своєю так само складною роллю старої матері Мег заслужена актриса України Вікторія Майстренко. Загальне враження, що саме вона тримає на плечах цю виставу. Досить природним у своїй невеликій за обсягом ролі був і сам Роман Бутовський.
На місці режисера я б першу сцену перенесла на кінець. Надавши їй хоч трохи відтінку оптимізму: в серцях людей, навіть у безнадії має з’явитися проблиск любові, хоч острівець, на який можна спертися і відчути катарсис. Його не було. Можливо, такий режисерський задум, щоб перетворити мрію, до якої тільки в якийсь невеличкий момент торкнулася головна героїня, в її антипод. І тільки пізніше, як зазначив у кінці вистави сам режисер, осмислити і зробити висновки, кожен для себе.
Світлана Орел