Уже стало традицією, що дружини Президентів чимось важливим опікуються у країні. Катерина Ющенко переймалась мистецтвом, Людмила Янукович проводила лекції про шкідливість цитрусових, Марина Порошенко зробила всі школи інклюзивними, а Олена Зеленська відкрила шкільні їдальні для новацій відомого майстер-шефа.
Часто так буває, що гарні ідеї на етапі реалізації трансформуються до неймовірності. Наприклад, ідея інклюзивного навчання дітей із ООП перетворилася на практиці в інклюзивні класи з кількістю дітей 30+, а сама інклюзія так і не дійшла до старшої школи.
Щодо кулінарних шедеврів новомодного шкільного ресторатора, на кшталт смаженого бузку, то, м’яко кажучи, вони сприймаються неоднозначно.
І от нова ініціатива: треба запровадити у школах України «уроки щастя». Як у США. Я розумію, що багато поколінь американців не знають, що таке війна в твоїй країні, бомбосховища, життя без світла, постійні тривоги за батьків і смерті, смерті, смерті навкруги...
В Україні ситуація інша. Наші діти вже встигли усвідомити, що найбільше щастя – це коли твої батьки живі та поруч із тобою, це коли у тебе є дім, це коли не треба прокидатися серед ночі та бігти по темній вулиці до темного укриття...
То невже діти не потребують підтримки? Потребують. І отримують її. Уже давно вчителі усвідомили, що виховний процес – це не класні чи виховні години, а наскрізна постійна робота, підтримка всіма учасниками освітнього процесу кожної дитини. Працюючи багато років у школі, я неодноразово спостерігав, як діти знаходили таку підтримку у класних керівників, адміністрації, вчителів, психологів, кухарів, прибиральниць, вахтерів, бібліотекарів, лаборантів. Кожен працівник школи є тією людиною, яка підтримає дитину, бо у школі нема працівників байдужих до дітей. А от додаткових уроків діти точно не потребують. Навпаки, давно назріла потреба у розвантаженні та перегляді шкільних програм.
Переважна більшість тем, які пропонує увести в програми Олена Зеленська, уже уведені в існуючі навчальні курси. Безперечно, усі діти потребують психо-емоційної та фізичної розрядки. Та, на жаль, у багатьох школах скорочені години гурткової роботи. А потрібно навпаки – збільшувати розмаїття позакласної та позашкільної роботи для релаксу та розвитку творчості дитини. Діти потребують розумної підтримки дорослих, змістовного дозвілля, а не збільшення кількості предметів та шкільних уроків.
Володимир Онацький