Що гусари, що кіборги – одне і те ж?..

На цю презентацію я не збиралася йти і писати про неї. Але обласна бібліотека імені Д. Чижевського, де вона відбулась, виклала в інтернет запис розмови, тож певних вражень не позбудешся. Тим більше, вони стосуються принципових моментів.

Ясна річ, це не аналіз нововиданої книги «Єлисаветградський гусарський полк у наполеонівських війнах початку ХІХ століття» двох істориків Олександра Чорного і Олександра Ковалькова. Лише про те, що зачепило і вразило під час презентації.

Олександр Чорний наголосив, що книга – фактично про наш край, наших людей, які служили там, їхні родини, нащадків, які й пізніше впливали на ті чи інші процеси у нашому місті. І у цьому ключі, очевидно, книга має пізнавальний характер. Але, говорячи про військове формування, ніяк не можна обійти його державну належність. Автори досить тонко дали зрозуміти, що протягом десяти років, коли тривала підготовка рукопису до друку, текст певною мірою коригувався, виходячи із політичних і світоглядних змін, які відбулися в суспільстві.

І це не дивно. Якщо ми пригадаємо 2010 рік, то це час, коли рускій мір активно готувався до нападу на Україну, знищуючи наше військо, розставляючи свої кадри, і відповідно, готуючи свою ідеологічну базу. Прославляння вояків (чи то гусари, чи солдати – яка різниця?), що зцементовували Російську імперію, було для нього як ніколи доречним.

Найбільше вразило те, що усі виступаючі на презентації – і автори, і видавець Ірина Саєнко, і історик Ірина Козир наголошували, мовляв, мова про честь, воїнську доблесть, виконання обов’язку і проводили паралелі із нинішнім третім полком особливого призначення імені Святослава Хороброго. Як на мене, це жорстока маніпуляція. Бо хіба однакової честі вартий воїн-захисник, який боронить рідну землю і свій народ і той, хто воює проти такого ж захисника іншої нації? Адже Єлисаветградський гусарський полк не лише брав учать у наполеонівських війнах, що однак було на корить Російській імперії, але й у придушенні польського повстання та подібних подій в Угорщині.

Жодного слова на презентації не прозвучало, що дислокація такого полку із залученням немалої кількості корінних людей, було потужним чинником русифікації, денаціоналізації краю. І навіть певною мірою деморалізації. Адже полк після перемог брав участь у розграбуванні міст Європи. Це зауважив один з учасників презентації. На що Олександр Чорний, погано приховуючи роздратування, відповів типу – а яка армія, перемігши, не розграбовувала, переможців, мовляв, не судять.

Інший автор Олександр Ковальков аж здивувався:

– Так он мою рідну Новгородку прямо названо на честь придушення польського повстання Новгородським слобідським полком. То що її тепер – перейменовувати?

Так, перейменовувати, шановні історики, і якраз ви маєте вести перед у таких справах, бо ви володієте фактами, ви поклали не один рік свого життя і немалі інтелектуальні зусилля, щоб осягнути ті історичні і соціальні процеси, які тривали тут упродовж віків і саме ви маєте пояснювати людям – чому і для чого це робиться.

Ми перебували в колоніальній залежності Російської імперії дуже довго. Наш національний інстинкт був буквально випалений і знищений. Тому інші народи, звільняючись від такої залежності, відразу скидали із себе леп чужих назв, маркерів, символів і понять. У наше ж тіло вони в’їлися глибоко. Віддираємо з кров’ю. Тих же кіборгів.

Світлана Орел


Надрукувати   E-mail