29 серпня Україна відзначає День пам'яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Саме цього дня 2014 року розпочався вихід українських військових підрозділів з оточення під Іловайськом на Донбасі. Колони українських військ російські підрозділи підступно розстріляли на марші, порушивши досягнуті домовленості. За офіційними даними, тоді загинули 366 українських військових і правоохоронців, 429 отримали поранення, 128 потрапили в полон, 158 вважалися зниклими безвісти.
29 серпня у Кропивницькому оголошено Днем жалоби.
Учасники тих подій не можуть згадувати їх без болю. Мусимо знати – що відбувалося того дня?
Взяли б Іловайськ – і замкнулося б коло…
Вагомим епізодом боротьби із російським агресором стали бої за місто Іловайськ наприкінці літа 2014 року. Сама назва міста стала для українців трагічним символом втрат. Але водночас це і безліч прикладів героїзму українських вояків, які вперше зіткнулись із такою великою кількістю російських регулярних військ.
Бої за важливий стратегічний об’єкт Донбасу, місто Іловайськ, тривали з 7 по 31 серпня 2014 року і були складовою частиною проведення операції Збройних Сил України з оточення міст Донецька та Макіївка. На початковому етапі операція розвивалась успішно: було звільнено низку населених пунктів і перервано зв`язок терористів між цими містами і Горлівкою та Єнакієвим. Для остаточного замикання кола навколо Донецька та Макіївки українським військам лишалось взяти Іловайськ. Тож він став важливим стратегічним містом. Росіяни кинули на оборону міста значну частину окупаційних контингентів, які складались з місцевих бойовиків, російських та іноземних добровольців із російською зброєю.
Для визволення Іловайська від окупації сформували групу з різних підрозділів: батальйони “Донбас”, “Азов”, “Дніпро-1”, “Миротворець”, “Шахтарськ”, “Херсон”, “Івано-Франківськ”, “Світязь”, бійці Добровольчого Українського корпусу “Правий Сектор”. Всього у бойових діяв в Іловайську та навколо нього було задіяне значне угрупування українських військ: понад 1500 військовослужбовці Збройних Сил України та близько 500 бійців добровольчих формувань, підпорядкованих Міністерству Внутрішніх Справ України. Однак до 23 серпня українським військам так і не вдалось повністю взяти Іловайськ. Натомість Російська Федерація у ніч 23 на 24 серпня 2014 року розпочала масове вторгнення регулярних російських військ в Україну.
Коридор смерті
Всього проти українського війська було кинуто близько 8 тисяч військовослужбовців. Українські воїни захищались в оточенні, а згодом пробились на південь від Іловайська, до села Многопілля. 27 серпня 2014 року Президент РФ Володимир Путін пообіцяв забезпечити українським підрозділам гуманітарний (зелений) коридор для виходу з оточення. Але це був підлий обман і путінський “зелений коридор” став для наших військових справжньою дорогою смерті.
Наступного дня російське командування повідомило, що умови змінюються: вихід можливий без зброї та важкого озброєння. Ці умови були відхилені. У подальшому була досягнута домовленість з представниками збройних сил РФ про вихід з технікою та зброєю. Вранці, 29 серпня 2014 року, розпочався вихід з оточення українських підрозділів в районі Іловайська. Вже після його початку російська сторона знову змінила умови: вона дозволить вихід українських підрозділів за одним маршрутом, без зброї, боєприпасів і техніки. Офіцери ЗС РФ неодноразово відтягували час проходу через так званий “зелений коридор”. Скоро стало відомо, що цей час був потрібен росіянам для інженерного облаштування засідок.
Коли вони підготувались, російське командування дало дозвіл на вихід наших бійців із зачохленим озброєнням. За цей час підрозділи Російської Федерації зайняли вигідні позиції та впритул розстріляли дві колони українських військ. Попри завідомо програшну позицію, українські бійці на марші дали бій і нанесли значні втрати росіянам.
Бої за Іловайськ стали для українців трагічним і великим уроком. Після Іловайська стало зрозуміло: не можна довіряти російським обіцянкам, від кого б вони не йшли. За свою незалежність слід боротись. Здавалося б, уся українська історія ілюструє цю тезу. Але в ХХІ столітті для усвідомлення цієї простої істини багатьом українцям знадобився Іловайськ.