Ар’я Варта в перекладі з давньо-індійської означає «країна шляхетних аріїв». Це первісна територія розселення ведійських аріїв з України на Великій Північно-Індійській рівнині, яке почалося, як свідчить американський дослідник Артур Кемп, приблизно у 5600 рр. до н. е.
Ар’я Варта стала центром індійської цивілізації, і надала згодом сильний культурний вплив на південь Індії та Південно-Східну Азію. Саме тут виникли індуїзм, буддизм, джайнізм. Ведичні знання, бойові мистецтва, розвинена міфологія, йога, шахи, санскрит, який виник з праукраїнської мови, коров’яче молоко і поважне ставлення до корови-годувальниці: все, що створене і в чому полягає слава Індії народилося не тепер, а кілька тисяч років тому, коли до Індії з прадавньої України прийшли арії. Це підтверджують індійські вчені, державні діячи, дослідники. Надаємо їм слово.
Сарвепаллі Радгакрішнан (Президент Індії, історик) стверджував: «Веди — найстародавніший пам’ятник людського розуму, яким розпоряджається людство... Оріяни принесли з собою визначені поняття та вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Ведах обожнюється чарівна природа Оріяни-Скитії-Руси-України».
Арвінд Аллок, директор інституту охорони національних пам’яток Індії): «Я бачив пам’ятки аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі… Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв».
Джан Бовле, історик, у книзі «Людина у віках» писав: "Арії вийшли з території України".
Р. Латґем, дослідник санскриту: «Санскритська мова є європейського походження. В Азії вона поширилася, бо до Індії далеко перед народженням Христа прибули арії з України» (Цитата з книги «Етнологія Європи»).
Р.Гіршмен, археолог, історик, професор Сорбонни. «Предки арійців жили у Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що «Рігведа» зародилася на берегах Дніпра». (Цитата з книги "Іран").
Тобто все, що створено і чим гордиться Індія, є праукраїнського походження. І зараз можна простежити чіткі паралелі між українськими козаками і кшатріями – від звичаїв до зовнішнього вигляду. Наприклад, раджпути, котрі також вважають себе нащадками ведичних кшатріїв, носять шаровари і широкі пояси, довгі вуса, які як і запорожці закручують за вуха, і оселедець на голові, котрий і називається подібно "чут” (порівняйте з нашим "чуб”). На своїх щитах і знаменах раджпути з давніх-давен поміщали тризуб – знак Шиви. У них існував звичай: воїнам, котрі від'їджали на бій, меч завжди вручала жінка – мати або дружина. Нашим козакам зброю також виносила мати, дружина або сестра, що зафіксовано у давніх колядках та думах:
Татусьо вийшов – коника вивів,
Братенько вийшов – сідельце виніс,
Сестриця вийшла – зброю винесла…
Очевидно, характерники та козаки були головними хранителями і продовжувачами давніх арійських традицій в тогочасній Європі. В Ведах розповідається про махаратхів, легендарних бійців здатних поодинці боротися проти тисяч озброєних людей. Згадані загони існували серед арійської варни кшатріїв, аналогу прошарку українського суспільства – козацтва. Лише вони володіли всіма п’ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; "муктами” – знаряддям для метання стріл; "янтра-муктами” – великими метальними машинами; містичними стрілами "астрами”, зарядженими духовною енергією ведичних мантр.
Характерники приділяли основну увагу психофізичній підготовці, і як наслідок духовному розвитку. Молодих козаків, яких звали джурами, до служби готували не менше 10 років, під час яких вони навчалися і набували необхідного досвіду. Займалися козаки не лише військовим та бойовим мистецтвом, але й іншими мистецтвами, наприклад танцями (гопак, метелиця і т. д.). Саме в цих танцях, як було зазначено вище, збереглася частина спадщини арійських бойових мистецтв.
Імовірно, свій початок характерники ведуть від давньоукраїнських Рахманів (волхвів), а ті в свою чергу, від арійских Брахманів. Слід зауважити, що до нашого часу в західній Україні шанують пам'ять про них, святкуючи Рахманський Великдень.
Візантійський імператор Костянтин Багрянородний (948 р.) характеризує їх як прекрасних воїнів, які легко перемагають тюркські племена, а польський король Болеслав Хоробрий, що оцінив військові якості цих стародавніх косаків, наймав їх до себе на службу (у 992 році). Також про традиції давньоукраїнських характерників у своїй хрониці пише історик Лев Диякон (6 ст. Візантія): «Ті мудреці, що живуть у лісах, володіють руками своїми і ногами з таким успіхом, що можуть самі протистояти з голими руками десяткам воїнів, озброєних мечами і одягнених у броню».
Отже, можна зробити висновок про те, який величезний пласт цінної інформації стосовно українського народу заховано в індо-арійській культурі. На наше щастя в Індії, на відміну від України, згадану культуру ніхто не нищив і не намагався спотворити. Тому там арійська спадщина, якщо відкинути суто індійські культурологічні напластування, збереглася в чистому вигляді з часів, коли слава аріїв гриміла по всій Євразії, від північного Причорномор’я до Гімалаїв та берегів індійського океану.
Спадщина українців прослідковується в таких системах духовно-фізичного розвитку, як Йога, Каларіпаятту, Веданта, Тантра тощо. Найголовнішим є те, що ці системи практикуються до нашого часу.
Дослідження характерництва та козацтва в контексті саме цих мистецтвта традицій індійського народу, допоможе відновити втрачену арійську спадщину українського народу.
Вселенські Символи і Знаки Перемоги УкРАїни