22 липня 1930 року колгоспцентр СРСР встановив оцінку й оплату праці в колгоспах не в грошах, а в трудоднях. Трудодень — це один вихід на роботу, за що обліковець колгоспної контори записував «паличку». Кожен селянин мусив відробити 60-100 трудоднів на рік. Хто не виконував, виганяли з колгоспу, відбирали присадибні ділянки. Видавали платню в кінці року — після того, як колгосп «здавав план». Нерідко колгоспник отримував менший заробіток за трудодень, чим добова норма хліба у радянських таборах — 350 г житнього хліба. Гроші на трудодні почали давати з 1959 року. Трудодні скасували 1966 року.
Закон про трудодні породив гіркий фольклор:
Трудодень, трудодень,
трудоодиниця,
батько ходить без штанів,
мати — без спідниці.
Сидить баба на рядні
та й рахує трудодні.
Трудодень, трудодень,
дайте хліба хоч на день.
Працювала вісім день,
заробила трудодень.
А від того трудодня,
голодую я щодня.
Подібні віршики на мелодії відомих українських пісень наспівували ледь не у кожному українському селі. Як сказав слідчому НКВС бригадир колгоспу «Безбожник» з села Оникієве Василь Омельченко, ці пісні у нашому селі співали усі, і я також їх співав. Але до кримінальної відповідальності за цей реалізм чомусь притягнули одного Антона Бондаренка. Першопричина, очевидно, у тому, що він поляк за національністю і мав у Польщі рідних брата та сестру.
Антон Йосипович Бартоломейчук народився 28 травня 1891 року у польському місті Лодзь. У 1912-му пішов на службу до царської армії. Демобілізувався лише у 1918-му. У селі Оникієве поселився у 1924-му. А через два роки одружився з вдовою Пелагеєю Бондаренко, яка виховувала двох дітей, і перейшов на прізвище дружини, бо у селі його називали чужим через те, що був поляком. До затримання працівниками НКВС Антон Бондаренко працював теслею у колгоспі «Безбожник».
Знайшлися односельчани, які засвідчили енкавесистам, що Антон співав «антирадянські» пісеньки з 1933 року. Якщо це так, то дивно, що ніхто за шість років не заявив про це до НКВС? А, може, у енкавесистів й були такі сигнали на Бондаренка, але вони тримали їх у шухляді столу до пори до часу. І цей час настав, коли треба було виконувати план з виявлення «ворогів народу». Тож записали до них Антона Бондаренка.
А серед звинувачень, які висував йому слідчий, були стандартні, їх можна знайти у кожній кримінальній справі 1930-х років: вороже налаштований до заходів радянської влади; висміював колгоспне будівництво; дискредитував керівників партії та уряду; учасник контрреволюційної есеро-петлюрівської групи; проводить контрреволюційну агітацію серед населення проти існуючого радянського ладу.
Антон Йосипович винним себе не визнав.
22 травня 1939 року виїзна сесія Кіровоградського обласного суду засідала у Малій Висці і визнала Антона Бондаренка винним за ч.1 ст.54-10 Кримінального кодексу УРСР та призначила позбавлення волі в далеких місцях ув’язнення терміном на 5 років, з позбавленням громадянських прав терміном на 3 роки.
Антон Йосипович оскаржив цей вирок. І через чотири місяці, 21 вересня 1939 року, Верховний Суд УРСР зменшив вирок до позбавлення волі на 1 рік без обмеження в правах. Оскільки Бондаренко уже перебував за гратами більше року, то його випустили на волю.
Володимир Поліщук