29 травня, у Кропивницькому відзначили 120-річчя з дня відкриття головного корпусу університету імені Володимира Винниченка.
Урочисте відкриття нової будівлі Громадської жіночої гімназії відбулося навесні 1904 року. Відтоді приміщення безперервно використовували для закладів освіти. Протягом сторіччя тут існували гімназія, педагогічний технікум, інститут соціального виховання, інститути з підготовки вчителів, а тепер – класичний університет. Спроєктована видатним архітектором Олександром Лишневським та збудована зодчим Олександром Кишкіним, будівля є також однією з окрас сучасного Кропивницького (у 2008 р. її внесли до Переліку пам’яток культурної спадщини України). Під час заходу відбулося відкриття меморіальної дошки з нагоди 120-ї річниці закладу і спецпогашення поштової марки. Відбувся також концерт за участі творчих колективів університету.
На багатьох сайтах нашого міста є ось така інформація про цю подію. Але чомусь, очевидно, під час цих урочистостей та й у публікаціях колег не згадано про того, хто написав, мабуть, найповнішу історію цього приміщення і навчального закладу. У 2007-му році вийшла солідна книга (майже дві з половиною сотні сторінок) історика, колишнього викладача історичного факультету цього університету Сергія Шевченка «Старі стіни: Єлисаветградська громадська жіноча гімназія. 1860-1920-ті роки». Вона також містила потужний Алфавітний покажчик.
У анотації до книги сказано: «Перед читачем вперше постануть основні етапи історії найстарішої жіночої гімназії Півдня України другої половини ХІХ – поч. ХХ ст. Досліджуються зміст навчально-виховного процесу, головні напрямки роботи опікунської та педагогічної рад, батьківського комітету, благодійного товариства допомоги бідним ученицям, особливості взаємин гімназії з освітянськими і владними органами, сусідніми навчальними закладами, передусім чоловічою гімназією та реальним училищем. Аналізується склад педагогічного та учнівського колективів. Висвітлюється хід будівництва нового приміщення гімназії. Простежено сторінки романтичних взаємин, кохання молоді. Йдеться про долі випускниць гімназії, яка мала найбільший хронологічний літопис з-поміж середніх навчальних закладів Єлисаветграда. Окреслено перший досвід українізації навчального процесу».
Очевидно, університет міг би потурбуватися, аби перевидати цю книгу, щоб історія навчального закладу стала ближчою нинішньому студентству. Так само хотілося б. аби університет доклався до того, аби видати збірку спогадів про непересічну особистість, талановитого історика, який чи не єдиний з викладачів цього внз потужно досліджував краєзнавчі теми, Сергія Шевченка.
Світлана Орел