Виходжу увечері у магазин – АТБ на Полтавській. Біля входу незвичне пожвавлення. Троє дівчаток щось записують у блокноти, звертаються й до мене:
– Візьмете участь у опитуванні?
Скільки разів зустрічала публікації з результатами різноманітних опитувань, соціологічних досліджень у нашій області, але жодного разу не доводилось зустрічатися із тими, хто їх реально проводить. Отож, чому не взяти участь?
– А яку ж соціологічну службу чи фірму ви представляєте? – цікавлюся у дівчат.
– Журнал «Персона», – відповідає дівчинка-студентка. — І на моє німе здивування уточнює:
– Неля Жиламська.
Ні, ну, це добре, що я трохи знаю, хто така Неля, але ж хіба її можуть знати усі мешканці Кропивницького? Ми вже звикли, що журналістом себе може назвати будь-хто, а виявляється, соціологом теж?
– Так ви проводите опитування тільки тут? – ще раз намагаюся зрозуміти суть цієї акції.
– Ні, у всіх мікрорайонах міста! – впевнено відповідають дівчата.
Опитування в принципі стандартне і типове перед місцевими виборами: яку б партію, кого з кандидатів на голову міста підтримали. Трохи провокативно, як на мене, звучить перше запитання: «Чи комфортно вам жити у нашому місті?» Адже загальний комфорт визначається далеко не завжди місцевими чинниками. І у країні, де правила диктує купка олігархів, їхній згубний вплив не компенсовує заасфальтоване подвір’я чи гарний дитячий майданчик.
Трохи дивний також підхід до варіантів пар кандидатів на голову міста у ймовірному другому турі. Тут пропонується обрати сам варіант пари, а не того, за кого б проголосував.
Тож, наскільки представницьке таке опитування? Чи можна його назвати достовірним? Адже його результати, очевидно, будуть публікуватися і використовуватися у виборчому змаганні.
Ситуацію коментує працівниця фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Філіпчук:
– Подібні опитування проводять, звісно, різні структури, й ЗМІ зокрема. Але навряд чи варто довіряти їхнім результатам. В Україні є низка саме соціологічних компаній зі своєю розвиненою мережею інтерв'юєрів в усіх регіонах, які працюють з репрезентативною вибіркою, і саме їм можна довіряти. І то – лише тоді, коли вони назвають замовника. Адже часто відразу видно, на кого спрацювало опитування. Та зазвичай знані компанії намагаються дбати про свій авторитет і все ж поають більш-менш достовірні дані. Це – Центр Разумкова, Рейтинг, КМІС, Інститут соціології.
Якщо якийсь приватний журнал у них замовив опитування, що дуже дорого, і представлятиме дані, спираючись на фірму, яка провела його, то таке опитування можна назвати достовірним. Саме ЗМІ провести опитування навряд чи зможе. У нього немає ні методології, ні мережі. Навіть наш фонд, не маючи відповідної мережі, всі опитування замовляє або у КМІС, або в Центру Разумкова. Гроші беремо з грантів, оскільки прагнемо, щоб воно було максимально незалежне, достовірне, тобто не підлаштовувалося під жодну політсилу.
Цікаво, якими будуть результати оптування від «Персони»?
Світлана Орел