Як часто переглядаючи історичні надбання українських музеїв, ми подумки дякуємо тим ентузіастам, які влаштували для нас це побачення з минулим! Та чи завжди ми знаємо імена цих фахівців? Не так багато знайдеться в Україні людей, які усе своє життя присвятили важкій просвітницькій, але такій необхідній для суспільства музейній справі.
Валентина Онисимівна Сердюк (1933-2014) була серед тих, хто потрапив до цієї унікальної спільноти. Знаному в нашій державі музейнику та пам’яткоохоронцю 15 січня виповнилося б 90 років. І хоч народилась вона у славному місті Ізюм Харківської області, ми по праву пишаємось тим, що більшість її життєвого шляху та трудової біографії пов’язані з Кіровоградщиною.
Валентина Сердюк понад 40 років працювала в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, прийшовши до нього ще у 1960 році в якості наукового співробітника відділу природи. Вже в наступному році вона стає завідуючою, відкритого в одному з музейних залів планетарію, який здобув надзвичайну популярність, адже це був рік першого польоту людини в космос. Дуже цікавими були лекції Валентини Онисимівни з питань освоєння космічного простору, а учнівська молодь полюбляла легенди про зоряне небо та сузір’я. У 1975 році Сердюк В.О. призначають заступником директора КОКМ з наукової роботи. Перебуваючи на цій посаді, через особисті контакти, вона стала ініціатором проведення в музеї літературних і творчих зустрічей з викладачами навчальних закладів, колегами з різних музеїв та іншими діячами в галузі культури та освіти. Висока відповідальність за справу і шанобливе ставлення до людей сформували діяльний і наполегливий характер Валентини Онисимівни, а ще – зробили її улюбленицею колег по роботі та багатьох друзів. Тому закономірним можна вважати той факт, що у 1979 році вона очолила колектив обласного краєзнавчого музею, ставши одним з найкращих директорів цього закладу за всю його історію.
Саме за її директорства розпочалась реставрація музею. На погоджувальній нараді запропоновали реставрувати архітектурні деталі в експозиційних залах з подальшим відкриттям музею для відвідувачів. Київський інститут «Укрпроєктреставрація» провів хіміко-технологічні дослідження у залах та на фасаді будівлі, виготовив креслення підлоги. Але водночас з цими роботами дуже хотілося збільшити експозиційну площу відділу природи, який так полюбляли юні відвідувачі. Тоді ж Кіровоградським інститутом «Укржилпроєкт» розроблявся проєкт очищення підвалів у цокольній частині споруди. Після проведення цих робіт будинок музею набув сучасного ошатного, а по суті, первісного вигляду. Будинок Барського – визначна пам’ятка архітектури кінця ХІХ – початку ХХ століття, яскравий взірець художнього стилю ранній модерн.
Валентина Онисимівна була справжнім фанатом музейної справи, компетентним, комунікабельним спеціалістом, мала повагу та авторитет серед однодумців. Щирість, доброта та інтелігентність поєднувалися в ній з невгамовним завзяттям та вимогливістю, в першу чергу – до самої себе. Завдяки таким вольовим і професійним якостям були досягнуті вагомі результати. Так, в 1982 році у заповіднику-музеї хутір Надія, до 100-річчя заснування українського Театру корифеїв, відновлено будинок драматурга І. К. Тобілевича, що був зруйнований в період Другої світової війни. Напередодні відзначення 150-річного ювілею Івана Карповича Карпенка-Карого там відкрилася нова театрально-літературна і меморіальна експозиція. Чимало методичної та практичної допомоги очільниця КОКМ надавала на теренах краю, зокрема відбулось розширення і реекспозиція літературно-меморіального музею Ю. Яновського у с. Нечаївка Компаніївського району. Домоглася пані директор від керівництва Кіровоградщини виділення нового приміщення для відділу фондів обласного краєзнавчого музею. Приділяла значну увагу й поповненню фондів картинної галереї на базі якої, в 1993 році, був утворений Кіровоградський обласний художній музей (нині Музей мистецтв).
Вийшовши на заслужений відпочинок, ця енергійна жінка не змогла сидіти вдома. Вже з 1992 року вона старший науковий співробітник, 1995 – 2000 рр. – завідувач меморіального музею українського театрального діяча, письменника, режисера Марка Лукича Кропивницького. Попри великі труднощі Валентина Сердюк завжди виконувала свою високу духовно-просвітницьку місію, разом з колективом несучи світло рідної культури у родини нашої малої Батьківщини. За сумлінну роботу вона неодноразово відзначалася чисельними подяками, преміями, грамотами.
З 2001 року Валентина Онисимівна проводить активну діяльність на посаді заступника голови ради Кіровоградської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Зовсім не випадково, що саме в цей період у місті були відкриті меморіальні дошки художнику Володимиру Федорову, письменнику, науковцю Миколі Смоленчуку, поету Борису Чамлаю, скульптору Аркадію Мацієвському, герою-залізничнику Семену Тютюшкіну, заслуженому художнику України Борису Вінтенку, лікарю, науковцю, громадському діячу Самуїлу Вайсенбергу та іншим видатним землякам. У 2008 році, за поданням Кіровоградського обласного художнього музею, Сердюк В.О. стала лауреатом обласної премії у галузі культури «Духовний скарб Кіровоградщини». У 2013 році в краєзнавчому відділі ОУНБ ім. Д.І. Чижевського започатковані «Краєзнавчі студії», перше засідання яких, було присвячене 80-річному ювілею Валентини Онисимівни Сердюк. Передаючи свій досвід роботи молодшим поколінням, вона виховала когорту музеєзнавців та пам’яткоохоронців, які й зараз працюють у музеях Кіровоградщини.
Роки як миті, століття як роки. Час поглинає все, лишається тільки культурна спадщина. Справою всього життя Валентини Сердюк було зберегти історичні цінності для сучасників і нащадків. 8 жовтня 2014 року вона пішла у засвіти, залишивши по собі добру пам'ять. Ті, хто цікавився минулим нашого краю та знав особисто Валентину Онисимівну, згадують її з теплотою в душі, як людину порядну, вимогливу, доброзичливу, з щирим і відкритим до людей серцем.
Публікацію підготовлено за матеріалами книги В.Ноженко і Т.Храпової «Музей як доля», офіційного сайту бібліотеки імені Дмитра Чижевського, Історичног календаря Кіровоградщини на 2013 рік (автор-упорядник В.Босько), фондової збірки Музею мистецтв та загальнодоступних джерел
На фото: колектив обласного краєзнавчого музею, 1987 рік