Питання, поставлене Юрієм Митрофаненком про імперський дискурс спадщини науковця Володимира Ястребова і потребу чи й необхідність у нинішніх умовах перейменувати обласну краєзнавчу премію, викликала гостру дискусію у соцмережах. Олександр Жосан навіть визнав її неконструктивною і запропонував припинити до проведення відповідного круглого столу науковців. Але ж йдеться не про знецінення наукових здобутків Володимира Ястребова, а про його світоглядну позицію, яка у тих умовах не могла бути іншою. Тож справа не у ньому, а у нашій свідомості, яка не так швидко повертається до глибинної самодостатності.
Тож, дискусія не лише не зайва, а й потрібна. Ось цікавіаргументи сторін. Валентин Собчук: Мені не зовсім зрозуміло вживання поняття, терміну, дефініції «імперський світогляд», яку вживає у статті автор по відношенню до В. Ястребова. А люди, що жили в радянський час, вчилися, працювали і нерідко, захищали устої радянського ладу є носіями «імперського світогляду»?
Також автор пише: «Довгий час ми не замислювались над особливістю мислення Ястребова …». У нас не було можливості це робити: архів його втрачено і лише останніми роками дослідниками відкрито листування вченого з Грушевським, Вовком, Сумцовим та іншими науковцями того часу. Я пам’ятаю, що будучи студентом, знайомився з Ястребовим у т.ч. через публікацію про нього початку 2000-х (здається, у «Дзеркалі тижня») авторства якраз Світлани Орел, джерелами для якої були публікація Наталії Бракер і кілька некрологів. На той момент ніхто і нічого нового по Ястребову не відкрив.
Ще одне питання до автора: з якого джерела ми можемо дізнатися, що Ястребов «територію нашу … вважав Новоросією і насаджував цю думку у свідомість своїх учнів.». Мене цікавить саме друга частина сентенції і йдеться про педагогічний аспект цього твердження. Чи це твердження за результатами «публічного контраверсійного виступу Юрія Митрофаненка»?
Мені доводилося працювати з листами Ястребова в архівних установах Києва та Одеси і саме тому «джерельне питання» є важливим. Не менш важливим є питання інтерпретації джерел. Наскільки я знаю, Юрій Станіславович є фахівцем з періоду визвольних українських змагань початку ХХ ст. а не часів Ястребова. До проблематики останнього він також, вочевидь, звернувся, готуючись до круглого столу, присвяченого спадщині В. М. Ястребова, що відбудеться в 20-х числах цього місяця. Іншими словами людина, навіть з науковим ступенем доктора наук, менш ніж за місяць осягнула усю специфіку часу і реалій, коли жив Володимир Миколайович Ястребов? Тоді немає слів, це – геніально!
Але чи не варто дочекатися лютневого «круглого столу» і послухати людей, які трохи більше ніж місяць, а точніше понад 10-15 років займаються питаннями наукової діяльності Ястребова? А вже потім подавати пропозиції до обласної ради щодо зміни назви обласної краєзнавчої премії. Особисто я не заперечую, якщо ця краєзнавча премія носитиме назву Сергія Івановича Шевченка. Але я категорично проти шельмування Ястребова – значного для нашого краю вченого, який залишив нам джерела і не тільки в етнографії та музейній справі, як наведено в статті, але ще й історії та археології краю – на основі вкрай побіжного, суб’єктивного і, за моїми власними відчуттями, інквізиторського погляду Ю.С. Митрофаненка?
Ну, а якщо обласна рада на основі зважених обґрунтувань все ж прийме рішення зміни імені премії, то, на мою думку, було б етично правильним якраз перед заслугами цього вченого видати усі розпорошені по різних (часто важкодоступних виданнях) праці Ястребова для того, щоб у місцевої спільноти справді була можливість об’єктивно розібратися – хто він був і яке значення його сьогодні для нашого краю.
Тетяна Печериця: Сергій Шевченко, усе своє життя присвятив дослідженню нашого краю. Однак, Кропианицька міська рада 9 січня 2025 р відмовила мені в пропозиції, вшанувати пам'ять про Сергія Шевченка, хоча б у назві вулиці. Наукова спадщина Сергія Шевченка чекає на свого дослідника. Молоді історики, звертаюсь до Вас, матеріалу вистачить не на одну кандидатську і докторську дисертації.
Окрім того, прошу звернути увагу і на постать визначного українознавця Павла Рябкова, який жив і досліджував український народ в один час, що і Володимир Ястребов. На відміну від Ястребова, не думав про наслідки, а боровся із імперською навалою. За що неодноразово був ув'язнений, а згодом засланий на каторгу до Сибіру. До речі, саме Павло Рябков зробив другу спробу, після Ястребва, відновити музейну справу у нашому місті. Разом з тим, вважаю, що необхідно визначитися з критеріями, ХТО ІЗ ДОСЛІДНИКІВ НАШОГО КРАЮ МОЖЕ ПРЕТЕНДУВАТИ НА ОБЛАСНУ ПРЕМІЮ, розробити певне положення, а вже потім визначитися з кандидатами, провести громадські слухання і дійти істини.