У нашому місті – тодішньому Єлисаветграді, мешкала родина Шульгиних, яка дала українській революції початку минулого століття двох видатних діячів – Олександра і Володимира. Перший – міністр закордонних справ УНР, другий – один з організаторів київських студентів та гімназистів на захист УНР від більшовицької навали. Володимир, до того ж, народився у нашому місті
Батько родини, Яків Шульгин, 170-річчя якого виповнюється цими днями, працював у нашому місті контролером Державного банку. Для нього, історика і філолога, ця робота була не тільки не улюбленою – вимушеною, аби прогодувати сім’ю. (Так за версією краєзнавців, але нащадки Шульгиних, які нині мешкають за кордоном, вважають, що родина не мала на той час матеріальних проблем). Яків Миколайович рано залишився сиротою, його виховував дядько Віталій Шульгин, педагог, історик, професор Київського університету. Його син Василь Шульгин став одним із найпалкіших російських монархістів.
Причиною прибуття до Єлисаветграда корінного киянина було те, що повернувшись із заслання за участь у старій Громаді, він у Києві не мав можливості працювати. Хоча, як зазначає краєзнавець Володимир Босько, вибір цей не був абсолютно випадковим: у нашому місті мешкав його давній знайомий, організатор місцевого осередку Громади Опанас Михалевич, очевидно також, що тут жили його родичі. Принаймні, одним із голів міської думи був Василь Шульга, згодом він же, але вже як Шульгин згадується у іпостасі члена будівельної комісії, яка опікувалась спорудженням будинку Громадського зібрання. Гласним повітового земського зібрання був Костянтин Шульгин, у якого, припускає Володимир Босько, і жив Яків Миколайович з родиною, бо службовою квартирою, на яку мав право, він не користувався, що зафіксовано в архівних документах.
Про небайдужість до громадського життя та українофільство свідчить його належність до Єлисаветградського благодійного товариства розповсюдження грамотності та ремесел, до якого входили відомі на той час у місті діячі освіти та просвіти Микола Федоровський, Наталя Бракер, Павло Рябков, Олександр Тарковський (батько знаменитого поета і дід не менш знаменитого режисера), архітектор Лишневський, один із власників машинобудівного заводу Роберт Ельворті. Разом із Опанасом Михалевичем вони були причетні до організації Товариства Українських Поступовців.
Яків Шульгин – історик за фахом, автор праць, деякі з них і досі цінуються істориками («Павло Полуботок, полковник чернігівський», «Нарис Коліївщини»), часом підписувався «Я.Ш.» або «Л.Ч.». Другий розшифровується так само просто, як і перший – Любчин чоловік. Його дружина Любов Миколаївна Устимович, представниця одного зі значних українських родів, за сімейними переказами причетних до нащадків гетьмана Полуботка, була людиною освіченою і мала безперечний вплив на своїх чотирьох дітей, двоє з яких – Володимир та Микола народилися у Єлисаветграді. До речі, за іронією долі саме у нашому місті довгий час перебувала відома картина Василя Волкова «Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана Павла Полуботка в 1724 р.», яку свого часу у автора придбав Ельворті, після 1944 року її сліди губляться, але етюд до неї, очевидно, придбаний разом з картиною, і досі знаходиться у одного з місцевих колекціонерів.
Безперечно, історія родини Шульгиних, яка стільки зробила для України, заслуговує монографічного дослідження. Те, що й досі такої книги немає, очевидно, пояснюється тим, що чимало документів (а це і атестат про закінчення Київського університету, виданий Якову Шульгину 13 вересня 1875 року, атестат про службу його батька Миколи Шульгина, указ про підтвердження дворянства роду Шульгиних, формулярний список про службу Якова Шульгина, його свідоцтво про народження) знаходяться у Кіровоградському обласному державному архіві і столичним дослідникам невідомі.
І хоча Шульгини прожила у Єлисаветграді всього шість років, Яків Миколайович міг залишити тут неоціненний слід. За припущенням того ж Володимира Боська, він, учень Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова, міг бути справжнім автором «Історичних нарисів м. Єлисаветграда», які повернулися до нащадків під ім’ям довголітнього міського голови Олександра Пашутіна. Своє припущення краєзнавець грунтує на тому, що історичні нариси написані дуже професійно, а практика, коли освічені люди задля заробітку готують якісь тексти, підписані зовсім іншими іменами, що побутує нині, цілком могла застосовуватись і наприкінці ХІХ століття.
Шульгини повернулися до Києва у 1899, і лише через чотири роки Яків Миколайович дістав дозвіл викладати російську мову та літературу у знаменитій Першій Київській гімназії. Його учнями були Михайло Булгаков. Костянтин Паустовський, Олександр Вертинський, Ігор Сікорський…
* * *
Олександр Шульгин, член Центральної ради, міністр іноземних справ першого українського уряду, перебуваючи в еміграції, незадовго до смерті написав спогади, де про наше місто відгукується так: «Не завжди Єлисаветград був пусткою в українському відношенні, не був він таким і за часів перебування там моїх батьків. А у 80-их роках це був своєрідний, хоч і конспірований, центр виховання українців».
Світлана Орел