Майже 15 років тому у москві зусиллями одіозного бізнесмена Германа Стерлігова випущене факсимільне видання Єлисаветградського Четвероєвангелія, створеного у ХІV-XVI століттях. Воно включає повний текст усіх чотирьох Євангелій: від Матвія, Марка, Луки та Іоанна, і читається в тій же послідовності. Бог знає, яку далекосяжну мету переслідував пан Герман, однак роздарував майже увесь наклад 800-сторінкової книги різним дитячим закладам та установам. Це при тому, що ті старослов’янські письмена далеко не кожен профільний фахівець прочитає.
Єлисаветградське Євангеліє списане зі знаменитого Лондонського Четвероєвангеліє 1356 року, виконаного для болгарського царя Іоанна-Олександра Асеня. А Лондонське, своєю чергою, скопійовано з візантійського лицьового Євангелія-тетра XI століття, що зберігається нині в Національній бібліотеці Франції в Парижі.
Наш екземпляр поданий на пергаміні напівуставом, повторює не лише текст, а й мініатюри в нововізантійському стилі. Збережена навіть мініатюра з ктиторським портретом царя Іоанна-Олександра, поміщена перед Євангелієм від Матвія.
Чому ж раптом – Єлисаветградське? Певно тому, що воно довгий час зберігалося в старовірському жіночому Покровському монастирі у лісових нетрях поблизу села Плоского (Знам’янщина) під Єлисаветградом. За іншою версією знайдено в єдиновірській Покровській церкві (тепер Володимирський собор ПЦУ) в самому Єлисаветграді. Як би там не було, беззаперечно, що Євангеліє довгий час шанувалося тут як старообрядницька реліквія. У детальному описі, виконаному в 1880-х роках Миколою Покровським – істориком мистецтва, професором Санкт-Петербурзької духовної академії й директором Археографічного інституту, вперше з’явилася така назва. Учений датував написання фоліанта кінцем XVIІ століття. Рукопис після дослідження повернуто до Єлисаветграда.
У місті Євангеліє знаходилося щонайменше до 1914 року, а в 20-30-і роки книга зникає з поля зору, як науковців, так і громадськості. У 1963-му раритет раптом випірнув у Державній бібліотеці імені Леніна з приміткою, що він поступив 1940 року від приватної особи, котра побажала залишитися невідомою. Знайшлося Євангеліє уже без надзвичайно коштовного окладу, що безслідно зник. Але ж Покровський описав і оклад! Ось так духовний скарб поєднав у собі святе й грішне. А сам твір переніс стільки метаморфоз, що вистачило б на кілька детективних розповідей.
Рання історія Єлисаветградського Євангелія ще достатньо не вивчена, вважав уродженець сусідньої Бережинки старовірський архімандрит Київський і всієї України Саватій (Кізка). Наприклад, аж до сьогодні науковці не визначили час написання цього шедевру мініатюри та каліграфії. Святий отець твердив, що назва «Єлисаветградське» має значно глибше коріння, ніж вважається. Адже з 1963 року над рукописом працювала славіст і палеограф Державного історичного музею СРСР Марія Щепкіна, котра суттєво доповнила роботу Покровського щодо часу походження та перебігу дотичних до Євангелія подій. Вона запевняла, ніби цей розкішний лицьовий рукопис виконаний на пергаміні книжниками молдавського митрополита Анастасія Кримковича між XVI-XVIІ ст. Болгарська ж дослідниця Марія Спасова перенесла появу книги на основі лінгвістичного та палеографічного аналізу ще ближче до рубежу XV-XVI століть, а то й раніше.
Науковиця не виключала навіть періоду Задонщини. А це значить, що реліквію, можливо, використовував клан Глинських у своїх суворих перепетіях. Адже, старовіри Глинські свого часу подалися з комфортного Середнього Подніпров’я, вподобаного ще відомим московським попом Мітяєм, на окраїнну занедбанумосковію, звідки через страшні гоніння Петра І знову втекли на прабатьківські землі. І таким чином Євангеліє знову опинилося «дома».
Саватій, до речі, передав до, тоді ще Кіровоградського, художнього музею екземпляр стерліговського факсимільного видання. Він на ниві вивчення історії старообрядництва тісно контактував з працівником апарату ВР України Іваном Стрілецьким, котрий написав, зокрема, краєзнавчу книгу «Велика княгиня Русі – українка Олена Глинська».
Як же визначна пам’ятка потрапила на Єлисаветградщину? Через чиї руки пройшла від давнини до нашого часу? Як, зрештою, опинилася у сховищах теперішньої російської державної бібліотеки і хто той безвісний таємничий дарувальник, котрий від душі відірвав таку цінну колекційну річ? Хто так безбожно украв цінний старовинний оклад?
…Бурхливі двадцяті роки ХХ століття принесли нові випробування і Україні, і її духовно-культурним надбанням. Глухі спогади учасників подій сповіщають, ніби неподалік Капітанівки Новомиргородського району українські повстанці Миколи Бондаренка (Кібця) напали на обоз Першої кінної армії під командою Олександра Пархоменка. Обидва ватажки загинули, а кільканадцять фур з добром дісталися переможцям. Дорогоцінності-прикраси, дрібний антикваріат, гроші, годинники тощо були розділені між селянами-повстанцями. Великі килими із Середньої Азії, китайські вази, масивні давні фоліанти, картини, скульптури, інші громіздкі речі закопані у схованці неподалік Єлисаветграда до кращих часів. Тайник був знайдений і розграбований, щоб через десятиліття частинами засвітитися у найнесподіваніших місцях.
Найбільшою в Кіровоградській обласній бібліотеці імені Чижевського за кількістю видань i найцікавішою за змістом сьогодні є, без сумніву, колекція скандально відомого кіровоградського бібліофіла-бібліомана Олександра Борисовича Ільїна, якою фонд поповнився в 1994 році. Це зібрання налічує близько семи тисяч примірників з різних галузей знань, виданих в XIV – XX ст. Ось перелік малої частки церковних творів, що є там: два аркуші рукопису на пергаменті (XIV ст.), рукописні Євангелія (сер. XVI ст.), стародруки Острозький Новий Завіт з Псалтирем (1580-1581 рр.), видання П.Мстиславця i А.Невежi (XVI ст.), колекція Біблій від I.Федорова до наших днів (між ними два примірники так званої «Єлисаветинської» Бiблiї 1758 року).
Знавець книжкової старовини Володимир Босько не відкидає гіпотези про проходження і Єлисаветградського Євангелія через так звану реставраційну майстерню Ільїна. Хоча інший авторитет у цій галузі Олександр Чуднов та колекціонер Микола Цуканов тримаються зовсім іншої версії…
Леонід Багацький
На фото: Герман Стерлігов