Йдеться про несподіване археологічне відкриття Січових Стрільців у 1917 році біля Рогатина. Про кам’яні язичницькі божища, які існували на теренах сьогоднішньої Галичини у до-і ранньоісторичний період (а таких місць, де стояли ті кам’яні істукани, тут нараховано близько 40), знаємо в основному з наукових статей та різних науково-популярних розвідок.
Хочу запропонувати увазі читачів невелику і малознану оповідь отамана Січового Стрілецтва, Никифора Гірняка про одне таке поганське божище поблизу села Підгороддя неподалік Рогатина на Станіславівщині (нині – Івано-Франківська область).
Отже, Никифор Гірняк пише, що "... 16-ть чоловік вибралося з коша до старого передмістя Рогатина, що називається Підгороддє, відвідати подобу старого бога Велеса, викопану там перед самою війною. Вістку про се отримав я від професорів української гімназії в Рогатині й зараз зорганізував прогулянку.
... Від рогатинських професорів знали ми лише, що подобу Велеса знайшли на обійсті одного господаря, що тамошній священник, освічена людина, дуже зайнявся тою знахідкою, що біля подоби знайдено череп барана й решту костей звіряти, очевидно, з принесеної жертви, та що хотіли його перевезти до Рогатина й установити перед гімназійним будинком, але треба було робити на те окремий, дуже міцний віз – і через те справа перевозу затягнулася. А як вибухла війна, вже годі було займатися тим.
Перед селом стрічаємо стару бабусю, поморщену та згорблену.
– Бабусю, питаємо, – є тут у селі стародавній камінь?
– Є.
– А що се за камінь?
– Заклятий.
– А у кого він є?
– У господаря, Бойкевич називається, але то на ґрунті його жінки.
Ідемо дальше шукати Бойкевича. А за нами збирається і йде сільська дітвора, жінки й дівчата. Як мак цвітуть. Надворі ясно й тепло. Тільки тінь воєнної журби лежить на лицях усіх, з виїмкою дітвори. Приходимо на обійстя Бойкевича. У воротах зустрічає нас господар Андрух Бойкевич. Вдаємося з ним у розмову. Він має вже 62 літ. Його покійна жінка Катерина, на ґрунті котрої пристав, походила з Гудзіїв, а сей ґрунт мала по маминім батьку Степанові Задорецькім.
Відколи він запам’ятав, заклятий камінь стояв навпростець в городі, звернений фронтом до гостинця, що веде з Рогатина до Львова. Кругом того каміння був цвітник, бо шанували той камінь здавна. І оборогом його накривали, аби не мок. А як він похилився, почав Андрух копати під ним, аби зсунувся на землю й не убив коли дитини. Тоді його жінка спротивилася тому, бо, казала, мій тато й дід не рухав того каміня, не рухай і ти.
Але він таки підкопав той камінь і положив його на обійстю. Тоді його жінці відняло руки й ноги й вона померла, ще нестара літами. При відкопуванні каменя відкрили під ним від заходу при дорозі кости, між ними щоку з барана.
Громада, що стояла кругом, зібрана вже у великім числі, притакувала однодушно й раз-у-раз докидав хтось то одне слівце, то друге.
Ми пішли докладно оглядати заклятий камінь. На землі під мужицьким плотом лежала велика кам’яна плита темно-сірого кольору з невиразними слідами якогось обрамлення або й природними зарисами. Її ширина виносить 4 1/2 пядей, довжина майже 11 пядей. Вона трохи ширша в підставі й має в противній стороні такий вигляд, що в сумерку або здалека може робити враження великої голови. На підставі є вглиблення, котрі могли бути виконані дуже примітивним знаряддєм. Менше-більше на середині є якісь знаки, виконані напевно людською рукою. Форма тих знаків пригадує вужа.
Що се? Між нами були інженіри, малярі й будівничі, правники, філольоги і т. інші, і кожний задав собі певно те саме питанє. Почалася завзята дебата й появилися ріжні теорії, почавши від крайньо скептичних ("се звичайний камінь", "се якийсь граничний камінь" і т. інше) Але відки та давня пошана місцевого населення?
Стрільці почали підносити заклятий камінь – з великим трудом, при помочі дручків і підставлюваного каміння. Сипалися дотепи в роді таких: "Як хто матиме ласку у Велеса, може тут легко здобути основу до висуду"... і дійсно, небезпечно було підносити сей тягар.
Піднесений і навпростець поставлений камінь робив значно сильніше вражіннє ніж лежачий. Ми довго уставляли таємничий камінь і робили світляні знимки. Маляр Курилас відрисував його. Вже було добре з полудня і днина виглядала, як утомлена війною країна, коли ми опускали Підгороддє... Зрештою, се річ фаховців сказати своє слово про таємничий камінь у Підгороддю, котрий від незапам’ятних часів квітами квітчають і зеленню замаюють малі українські діти з волоссєм, як лен, що тепер гинуть з голоду й від хоріб...".
Підготував Микола Бандрівський, 2021 р.