Минулими вихідними у селі Ставидла Олександрівської громади тривало свято – день села. Це невеличке степове село, яке нині налічує лише кілька сотень мешканців, як свідчить Вікіпедія, засноване у другій половині XVIII століття.
На жаль, тут уже не функціонує школа, дітей на навчання возять у сусіднє селище, але добротна її будівля збереглася – там нині розташований старостат Ставидл. А у колишньому приміщенні сільської ради староста села Владислав Кивгила задумав створити музей. Здавалося б – що зберігати, яка історія у цього невеличкого населеного пункту? Але якщо підійти до цього з душею, то відкривається чимало цікавих моментів. У лютому 1920-го року у селі зупинявся на перепочинок кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР. Це полк, який у ті роки звільняв Київ від денікінських військ. Згадка про це є у спогадах очільника Чорних Запорожців Петра Дяченка. Саме цей епізод надихнув власника кнайпи «Бамбетель» Дмитра Смельняка створити тут зелену салибу «Хутір Чорних Запорожців».
Ця садиба уже своєрідний музей. Портрети учасників визвольних змагань, плакати, книги з історії України і краю, строї вояків УПА. А ще тут у прибудові є куточок останнього москаля. У старій шафі зберігаються подерта куфайка, балалайка, фанерний чемодан, макет черепа путіна і, звісно ж, пляшка самогону. Біля садиби – чималий вигін з молодими горіхами, з якого крута стежина веде до річки Сухий Ташлик. Дмитро мріє, що тут можна буде проводити мистецький фестиваль, скажімо, козацької пісні.
До речі, на свято у Ставидла завітали козаки Буго-Гардівської паланки на чолі з отаманом Віктором Тріщенком. А член товариства Юрій Блінов виконав патріотичні балади у власному (гітара) супроводі. Разом з козаками прибув і етногурт «Їде дах», який виконував українські народні пісні в своєрідному стилі. А традиційний спів звучав з уст учасників місцевого фолькльорного гурту «Свашки» та співачки з Кропивницького Оксани Терещенко.
Чільне місце у майбутньому музеї займуть матеріали про письменника-ставидлянина Миколу Григоріва, сторіччя якого цьогоріч, на жаль, пройшло майже непоміченим. Письменник Василь Бондар зачитав цікаві моменти із листування Григоріва (односельці, до речі, пам’ятають цю родину) із журналістом Григорієм Позняком, що було опубліковане у журналі «Вежа». Сам журнал і цілу бібліотечку книг письменників-земляків одержала в подарунок сільська бібліотека. Цікаво, що після свята обізвалися діти Миколи Григоріва Леся і Олександр, вони пообіцяли приїхати в Ставидла, поповнити музей і зустрітися із земляками.
Ще один відомий ставидлянин – російський актор Юрій Батурин, який, на жаль, відмовився від своєї Вітчизни. У селі пам’ятають, що справжнє прізвище цієї родини не Батурин (змінили пізніше), а щось на кшталт іронічного козацького Бичехвіст. Відреклися від свого роду і народу.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932-1933 років померло щонайменше 211 жителів села. Були тут і люди, які намагалися гуртувати громаду на спротив тому чорному лихові. Невеличкий нарис про них – у моїй новій книзі «Всупереч і опір», яка тепер теж є у сільській книгозбірні.
Ставидла, як можуть, допомагають ЗСУ. Зокрема робить це аграрне підприємство «Ставидлянське», молодий керівник якого Станіслав Федотов теж вітав ставидлян зі святом.
Неозорі поля родючого українського чоронозему, чиста річка, гарна природа. Ставидла, як і вся наша стражденна країна, ще забуяє і дітьми, і достатком, і піснею, і красою.
Світлана Орел
