Дорогі друзі! Шановна громадо! Я давно та глибоко переконаний, що однією з привабливих й цікавих туристичних особливостей міста Олександрії та Олександрійського району є тема історії та сьогодення українського козацтва.
Саме на Олександрійщині, поблизу сучасного села Попельнасте, розташована балка Княжі Байраки, яка за переказами названа на честь якогось князя Вишневецького – можливо, саме одного з перших козацьких Гетьманів Дмитра Байди-Вишневецького. Саме на Олександрійщині, над Куруковим озером та поблизу села Табурища (зараз – у складі міста Світловодська Олександрійського району), відбулася Куруківська битва 1625 року. Саме на Олександрійщині, поблизу сучасного села Попельнасте, у балці Княжі Байраки відбувся завершальний етап знаменитої Жовтоводської битви 1648 року, в якій козаки під проводом Гетьмана Славного Війська Запорозького Низового Зіновія-Богдана Михайловича Хмельницького (1595-1657) спільно з кримськими татарами під проводом Перекопського мурзи Тугай-бея здобули першу перемогу над військами польської шляхти під проводом Стефана Потоцького. Саме на території нашого краю, на берегах річок Інгульця (Малого Інгулу) та Тясьмину, Кошовий отаман Запорозької Січі Іван Дмитрович Сірко (помер 1680 року) громив татарські орди та турецькі війська. У Чорному лісі (починається поблизу міста Олександрії) була його власна пасіка. Саме через територію міста Олександрії та сучасного Олександрійського району після поразки у Полтавській битві 1709 року проходили війська, які очолювали Король Швеції Карл Дванадцятий, Гетьман Лівобережної України Іван Степанович Мазепа (1639-1709), Генеральний писар Війська Запорозького та автор першої в Європі Конституції – майбутній Гетьман Війська Запорозького в еміграції Пилип Орлик (1672-1742), Кошовий отаман Запорозької Січі Костянтин Гордієнко (помер 1733 року).
Саме на Олександрійщині, у селі Припутні над берегом річки Бешки (поблизу сучасного селища міського типу Нова Прага), у XVIII столітті проживав виборний козак Харківського полку Семен Климовський – автор знаменитої пісні "Їхав козак за Дунай" та інших пісенних творів. Саме на території сучасного міста Олександрії, на берегах річок Інгульця (Малого Інгулу) та Малої Березівки, у 1740-х роках існували хутори реєстрових козаків Кременчуцької сотні Миргородського полку, один з яких – козак Григорій Усик (народився 1701 року) – залишився у народній пам'яті як Козак Вус. Саме у селі Іскрівці Олександрійського району (раніше – у складі Петрівського району), на березі річки Інгульця (Малого Інгулу), зберігся козацький хрест 1783 року на могилі козацького полковника Орільської паланки Славного Війська Запорозького Низового Сави Самодриги (Цибодриги) – пасинка відомого гайдамацького ватажка Сави Чалого.
Саме на Олександрійщині у 1917 році діяли загони Українського Вільного Козацтва – добровільні формування територіальної самооборони місцевого населення. Саме наше місто Олександрія у травні 1919 року було столицею Вільної України – незалежної повстанської республіки під проводом отамана Никифора Олександровича Григор'єва (Серветника), яка й продовжила козацькі традиції. Отаман Григор'єв проголосив себе Гетьманом Вільної України, ставши другим на цій посаді після Гетьмана Всієї України та Військ Козацьких Павла Петровича Скоропадського.
Вважаю, що у місті Олександрії слід створити громадський музей козацької слави та української культури. Вже багато років для формування цього музею я у приватному порядку вдома збираю різні артефакти та експонати, шукаю та систематизую історико-краєзнавчі матеріали. 18 травня 2011 року, з нагоди Міжнародного дня музеїв, мною було засновано музейний куточок історії козацтва на приватній садибі мого покійного дідуся по матері – ветерана праці та спадкового козака В'ячеслава Володимировича Марченка (1944-2021).
Звертаюся до Вас з проханням. Якщо у Вас є книги про козацтво, картини на козацьку тематику, вироби народних майстрів, речі або цікаві сувеніри, пов'язані з українським козацтвом та українською культурою – будь ласка, пишіть мені у приватні повідомлення у ФБ. Я спробую знайти відповідне місце для їхнього збереження та подальшого експонування. Сподіваюся, що у майбутньому міська влада спільно з місцевою громадою знайдуть спеціальне приміщення для розміщення цієї музейної експозиції. І відвідувачі музею на власні очі переконаються, що слава козацька не вмре, не поляже! Бо ж козацькому роду – нема переводу!
Богдан Тобілевич, Олександрія